Харків'янка з московською пропискою Олена Яковлєва: «Українські байки в мене не виходили»

Харків'янка з московською пропискою Олена Яковлєва: «Українські байки в мене не виходили»

У Харкові в ній не побачили актрису, проте в Москві з першої спроби прийняли до відомого театрального вишу. Вона ніколи не боялася ризикувати – ані в кіно, ані в житті.

Саме тому легко втілювала образ і матері-одиначки, і проститутки, і майора міліції, і легендарної провидиці.

«Провінціали» у кіно

Аби дійти до цілі, треба насамперед іти. Вік цієї мудрощі нараховує не одне століття. Те, що вона й досі актуальна, підтверджують історії особистого успіху відомих політиків, вчених, акторів та, звичайно, пересічних громадян. Так, у довоєнну Москву приїхала дівчина з далекої харківської глибинки. Ані жорсткий ритм московського життя, ані незвичний для столиці український говір не завадили майбутній видатній актрисі Валентині Сєровій завоювати кіноекрани, якщо не всього світу, то родянські точно. За схожим сценарієм склалася й доля незрівнянної Фаїни Раневської. 20-річну дівчину з Таганрога столиця зустрічала зовсім не з розкритими обіймами. Продовжувати цей зірковий рядок можна ще довго. І немає сумніву, що для ще однієї видатної харків’янки, неперевершеної Олени Яковлєвої, у ньому завжди знайдеться почесне місце.

– Коли моя матуся йшла під ручку з моїм батьком, офіцером, вона дуже пишалася цим, – розповідає в одному з інтерв’ю Олена Яковлєва. – Бо вважалося: якщо ти дружина офіцера, то в тебе в житті все добре. Але мало хто звертає увагу на всі тяготи життя військового. Нам дуже пощастило, що до Сибіру ми з батьками жили в Німеччині. А коли після цього батька відправили на службу до Сибіру, у місто, яке на мапі не одразу знайдеш, весь цей рай скінчився.

Багато хто погодиться, що бути дружиною офіцера, мабуть, і є справжньою професією. Але не можна не згадати й офіцерських дітей. Адже їм часто доводиться складніше, ніж їх матусям. Постійна зміна шкіл, учителів, друзів та ще чимало труднощів спіткають цих дітей. Таких труднощів у дитинстві зазнала й Олена Яковлєва. Народилася майбутня зірка кіно й театру в Новоград-Волинському, Житомирської області, а потім родині довелося «мандрувати» по всьому Радянському Союзу. Життя в Харкові було одним з епізодів постійних переїздів родини Яковлєвих. Можливо, не найяскравішим, однак згадати про Харків пані Яковлєвій є що. Наприклад, харківську загальноосвітню школу № 138, де вона з першого дня навчання закохала в себе чи не всіх хлопців класу. Або шкільні вистави, де головні ролі обов’язково належали саме Оленці. А ще можна згадати подвір’я в одному зі спальних районів Харкова, яке навіть за декілька років став рідним для Олени Яковлєвої.

– Коли я приїхала в Україну, то, звичайно, мене як дочку військового було увільнено від вивчення української мови. А поступати в український театральний виш треба було виключно зі знанням державної мови, – ділиться спогадами Олена Яковлева. – Ну, не виходила в мене байка на українській мові, як я не намагалася її вивчити. Проте, український говір та звички я набула дуже швидко.

«Пекуча» перша роль

До речі, у такому палкому бажанні стати актрисою могли відіграти роль гени прабабусі Олени, яка була кріпосною актрисою. Закінчивши в 1978 році школу, Олена спробувала поступити в Харківський інститут культури, але екзаменатор сказав, що в неї немає сценічної заразливості. Що робити?

– Не взяли мене тоді в інститут культури на спеціальність режисера масових розважальних заходів, педагог сказав, що я не зможу веселити публіку, – розповідає з посмішкою актриса. – Але зараз я дуже вдячна цьому педагогові. Ні, звичайно, це також хороша та цікава професія. І я впевнена, що я б у ній викладалася на всі сто відсотків.

Деякий час Яковлєва працювала бібліотекарем у Харківській науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка. Потім їй довелося попрацювати на радіозаводі. Але мрії стати актрисою Олена так і не залишила. Із мізерною сумою в кишені вона все ж таки наважилася поїхати до Москви.

– У мене нікого в Москві не було: ні друзів, ні знайомих, ні родичів, – розповідає Олена Яковлєва. – Я в таких великих містах узагалі ніколи не була. Харків, звичайно, теж велике місто. Але з таким ритмом життя, як у Москві, я ніколи не стикалася. І я можу з упевненістю сказати, що в цей ритм я дуже швидко вписалася.
До ДІТІСу Олена поступила з першої спроби. Після цього був перший дебют у кіно. На третьому курсі вона знялася в музичній ліричній комедії Георгія Юнгвальда-Хилькевича «Двое под одним зонтом». У фільмі Яковлєва зіграла роль другого плану – циркову артистку Лєру.

– Мене запросили на Одеську кіностудію на проби до фільму «Двое под одним зонтом», на роль циркової артистки. Приїжджаю я на місце зйомок і одразу ж прямую на пляж – засмагати хотілося. Полежала я годинку – другу, встаю – червона, як рак. Тоді ще сонцезахисних кремів не було. Коли прийшла на кіностудію, навіть не могла одягатися – пекло нещадно. Велике спасибі режисерам, які мене все одно затвердили.
Тоді молодій актрисі дуже пощастило – поряд із нею у стрічці знімалися такі майстри, як Інокентій Смоктуновський, Івар Калниньш, Наталія Андрейченко.

Доленосний театр

Здавалося, що доля взялася підносити жінці один за одним подарунки. Далі була робота в Московському державному театрі «Современник», який став потім другою домівкою Олени. До речі, тоді, у 1984 році, стався дуже рідкісний випадок: за включення Яковлєвої до трупи театру проголосували абсолютно всі члени художньої ради. Цього ж року відбувся її перший театральний дебют. Олена зіграла Гітель Моску у спектаклі «Двое на качелях», який поставила Галина Волчек. Потім були ролі у спектаклях: «Три сестры», «Навеки двадцатилетние», «Близнец» тощо.

У 1986 році Олені Яковлєвій запропонували перейти до Московського драматичного театру ім. М. М. Єрмолової. І вона погодилася.

– Мій перехід в інший театр можна було порівняти з величезною западиною вулканічного походження, – зізнавалася потім Олена Яковлєва.
На новому місці Олена пропрацювала лише три роки. У 1989-му все повернулося на свої місця. Яковлєва повернулась у «Современник», де стала однією з провідних актрис. У цьому ж театрі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – актором Валерієм Шальних. У 1985 році вони справили весілля, а через сім років у них народився син, якого назвали Денис.

Каменської могло не бути?

Наприкінці 1980-х років Олена Яковлєва продовжувала зніматися в кіно. Були в неї як головні, так і другорядні ролі, проте справжній успіх прийшов лише у 1989 році. Роль повії Тетяни Зайцевої в мелодрамі Петра Тодоровського «Интердевочка» стала для актриси справжнім проривом. Звичайно, успіху сприяло й те, що фільм торкався забороненої до цього теми. Це сьогодні історіями про «жриць кохання» нікого не здивуєш, а тоді…

– Ще до «Интердевочки» мені пропонували ролі з відвертими та розпусними сценами, – ділиться актриса. – Від всього цього я відмовлялася і погодилася (та не помилилася) знятися лише в Тодоровського. Люди мене почали впізнавати на вулиці, навіть з місць позбавлення волі надходили листи.

Завдяки ролі у фільмі «Интердевочка» за опитуванням, яке проводилось журналом «Радянський екран», Олену Яковлєву було визнано кращою актрисою року. Високо оцінили роботу актриси й на різних фестивалях. Яковлєва стала лауреатом «Ніки», а також Токійського кінофестивалю та кінофестивалю «Сузір’я-90». З цієї миті Яковлєва упевнено увійшла до когорти провідних актрис вітчизняного кіно. У першій половині 1990-х вона багато знімалася у різних режисерів, граючи зазвичай нещасних героїнь: покинутих, обдурених, матерів-одиначок. Проте найбільш вдалими для актриси стали ролі в картинах того ж Петра Тодоровського. Перш за все, це стосується трагічної мелодрами «Анкор, еще Анкор!». За роботу в цьому фільмі Яковлєвій присудили «Ніку» в номінації «Краща актриса другого плану».

Кожен актор мріє про роль, яка принесе йому славу та любов глядачів. Така роль стає щастям, але разом із цим може стати і прокляттям для актора. Достатньо згадати Олександра Дем’яненка з його роллю Шурика, Володимира Коренєва з роллю Іхтіандра, Анатолія Кузнєцова з його відомим червоноармійцем Суховим. Цим акторам було потім дуже складно переграти ці свої відомі ролі. Здавалося, що роль Анастасії Каменської в однойменному детективному серіалі спіткає така сама доля. Проте Олена Яковлєва, яка блискуче грала цю роль протягом багатьох шести сезонів серіалу, у цьому сенсі щаслива актриса. Вона однаково блискуче справляється зі всіма своїми амплуа: на сцені театру, на кіномайданчику та вдома, виконуючи найголовнішу роль у житті – матері.

– Не знаю як глядачі, але я встигла втомитися від ролі Каменської. На кожному з інтерв’ю мене запитують саме про цю роль. І особливо смішно, коли знаходиш на сторінках газет заголовки по типу «Інтердівчинка перетворилася на майора міліції», – розповідає Олена Яковлєва. – Я не можу пояснити всенародну любов до цього серіалу.
Варто зазначити, що Олена Яковлєва ледве піддалася всім умовлянням знятися в серіалі. Та й Олександра Мариніна, автор детективних романів, за якими знімався серіал, бачила свою героїню не такою. Але вже після виходу першого сезону серіалу письменниця, як і більшість глядачів, була в захваті від Каменської у виконанні Яковлєвої.

Постаріла на 40 років

У 2000-х Олена Яковлєва почала пробувати себе на телебаченні. На російському каналі з успіхом виходило її ток-шоу «Чего хочет женщина». А потім і на українському центральному каналі вона стала ведучою програми «Право на зустріч». Програма вдалася настільки, що нею зацікавились російські канали.

– Я була впевнена, що ток-шоу проіснує всього рік чи два, – каже Олена Яковлєва. – А передача виходила в ефір п’ять сезонів поспіль! До довгожителів ми вийшли завдяки рейтингу, тож спасибі глядачам за це. А мені як актрисі було дуже цікаво й повчально копирсатися в чужих долях. Побачила дуже багато характерів.

У 2006 році актриса взагалі ризикнула взяти участь у проекті «Танці з зірками». За словами Олени, їй так сподобалося на проекті, що вона з цього часу все робить танцюючи. Після уходу з театру «Современник» актриса багато знімаєтюся в кіно. Особливе місце посідає одна з її останніх ролей – легендарної болгарської віщунки Ванги в біографічному серіалі «Вангелія». Щоб зіграти цю роль, Олена Яковлєва зважилася на ризикований крок, що під силу не кожній актрисі: «постаріла» майже на 40 років. Яковлєва грає Вангу в останні роки життя, гримерам довелося розробити унікальний пластичний грим, який перетворював актрису на 85-річну сліпу віщунку. І так просто актриса звикла ставитись до всього, навіть до віку. І тут Яковлєва у свої 53 роки повністю погоджується зі словами її улюбленої актриси Фаїни Раневської: «У кожному віці є своя краса, є і в старості – вона теж минає».

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №70-71 від 14.06.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ