Хто заснував місто Чугуїв під Харковом. Нові версії

Тут жили скіфи, сармати, сіверяни, половці, але ім’я йому, згідно з найсвіжішою версією, дали вихідці з Північного Кавказу, предки сучасних осетин – алани. Чугуїв – місто обласного підпорядкування, адміністративний центр Чугуївського району.

Заснований у 1638 році. Населення – 36 тис. 438 осіб ( за переписом 2001 року).
Дата заснування сучасного Чугуєва – 1638 рік – ніякої загадки собою не являє. Саме тоді численний загін козаків, повсталих проти польського гніту під керівництвом гетьмана Якова Остряниці, зазнавши поразки в одній з битв, пішов на Лівобережну Україну. Бєлгородський воєвода поселив їх у Чугуєві, доручивши зводити фортецю для захисту південних кордонів від набігів кримських татар. У царській грамоті про облаштування на поселення в Чугуєві запорізьких козаків ішлося: «І велено князю Петру Пожарському гетьмана і полковників черкас усіх і міщан привести до хреста... і відпустити на Чугуєве...» на «вічне життя».

Читайте також: ДИВНІ НАЗВИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ НА ХАРКІВЩИНІ. ОГУЛЬЦІ
                       ЯК ГРАФСЬКЕ СТАЛО РАДЯНСЬКИМ. ІСТОРІЯ ОДНОГО МАЄТКУ ПІД ХАРКОВОМ (ФОТО)
                       ЦІКАВІ НАЗВИ СЕЛИЩ НА ХАРКІВЩИНІ: ГАЙДАРИ ТА ТЕТЛЕГА

У 1641 році сюди було переселено 400 стрільців і козаків, а в 1696 – півтори тисячі калмиків. Уся ця строката суміш мов і звичаїв відбилася в історії Чугуєва. Але саме місто отримало назву від Чугуївського городища, тобто давнього укріплення, яке існувало тут задовго до появи козаків Якова Остряниці. Традиційні версії, що пояснюють цю назву, давно відомі в історичній літературі. У походженні назви Чугуєва «винні»: «чуга» – вузький татарський каптан з короткими рукавами, які тут виготовляли; половецький хан Чугай; татарське слово «чугуне» – межа, кордон, або навіть «чугун» – так називали людей, які виплавляли метал (археологічно таке давнє заняття для цієї місцевості підтверджується).

Порівняно недавно – років 10 тому – завдяки дослідженням археологів вдалося встановити, що на місці сучасного Чугуєва була фортеця, що входила в систему оборонних укріплень Хазарського каганату, і це сприяло появі ще однієї, дуже цікавою версії. На початку VIII ст. на нашу територію хлинули потоки переселенців з Хазарії; пов’язано це було з арабськими завойовними походами, що закінчилися сумно насамперед для жителів Північного Кавказу – аланів, одного з трьох племен, що входили до складу Хазарського каганату: араби обклали їх непосильними податками. Вихід алани знайшли один – піти.

Як стверджує дослідник Володимир Левченко, алани на території сучасного Чугуєва облаштувалися на початку літа 725 року. А назву нового поселення вони «принесли» із собою. За версією дослідника, давньоруські літописи Х–ХI ст. повідомляють про існування на великому вигині русла Сіверського Дінця (в давнину – Дону) міста Чешуєва, що залишилося після розгрому Хазарського каганату київським князем Святославом. З приходом у ці місця половців Чешуєв зникає з давньоруських історичних хронік. Але чому Чешуєв, а не Чугуїв? Швидше за все, літописці так, на свій лад переінакшили назву в більш звичну для слов’янського вуха. Що ж до аланського Чугуєва, то Володимир Левченко пов’язує його з горою Чугуш, розташованою на території Адигеї. Саме звідти починається Великий Кавказ і саме там була південно-східна частина середньовічної Аланії. Крім того, дослідник виявив існування на околиці м. Єсентуки Долини Чарівності, іменовану ще Чугуєвою Балкою.

В альбомі «Заповідники Кавказу» вона називається ще Гірської балкою. Це означає зв’язок буквосполучення «чуіу» з горами. Згодом з’ясувалося, що буквосполучення «чуіу» на діалекті стародавніх жителів Кавказу дійсно означає «гора». «Чугуївська» гора з розташованою на її пласкій вершині стародавньою фортецею увінчала влітку 725 року пошук кавказькими переселенцями близької їхньому серцю рельєфності і, що важливо, по сусідству з гірською річкою. Як пам’ять про покинуту батьківщину, своє нове життєве пристановище вони нарекли словом, яке хоч якоюсь мірою було уособленням колись рідного ландшафту і було звичним за вимовою і звучанням. Оскільки наша гора на правому березі Сіверського Дінця значно поступається північнокавказькому Чугушу за розмірами, алани нарекли її співзвучною назвою, переінакшивши кавказьке найменування її прототипу на свій лад. Змінивши закінчення з -ш на -їв, вони таким чином надали слову «Чугуш» тільки аланам відоме смислове значення, можливо, пестливого сенсу або ж такого, що характеризує рельєфні особливості нового місця проживання.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №48 від 24.04.2014