Лариса Васильєва: «Про сучасних дружин Кремля писати нецікаво»

Лариса Васильєва: «Про сучасних дружин Кремля писати нецікаво»

фото Катерини Терещенко

У неї гострий язик, мудрі думки та золоте перо.

Тієї кількості книжок і їх видатних героїв звичайній людині вистачило б на декілька життів. Усе це про письменницю та поетесу, колишню харків’янку Ларису Васильєву.

Незручний «підручник»

– Журналісти часто питають, який день з життя є для мене найбільш незабутнім. Я завжди не знала, що відповідати. І от у мене такий день з’явився. 23 листопада 2013 року я провела у квартирі, куди мене колись принесли з пологового будинку, – починає творчу зустріч з харків’янами Лариса Васильєва.

Сьогодні письменниця нечасто буває в Харкові, але кожен зі своїх приїздів робить яскравим – як для знайомих і друзів, так і для пересічних громадян.

– Для нас це велика честь – приймати харків’янку Ларису Васильєву, – зазначила на творчій зустрічі в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» директор Департаменту масових комунікацій Харківської облдержадміністрації Вікторія Маренич. – Що б я зараз не казала, усе це буде зайвим з однієї простої причини: складно говорити про людину, за яку промовляють її думки, викладені на простому паперовому полотні. А скільки цих чудових думок ще не реалізовано! Проте я впевнена, що після відвідування Харкова в Лариси Миколаївни виникне ще більше ідей.

До речі, про Харків Лариса Васильєва навряд чи писатиме. Каже, що не має права. А от щодо Москви, до в творчому доробку письменниці є ціла «енциклопедія». Книга «Душа Москвы» свого часу отримала багато призів і нагород, а ще – визнання не тільки в дорослій аудиторії, а й у маленьких читачів.

– Мою книгу «Душа Москвы» довелося згодом розділити на чотири томи, – розповіла Лариса Миколаївна. – Адже коли вона вийшла, до Уряду Москви почали писати матері з проханням розбити книжку на розділи. Мовляв, вона дуже велика, і їхнім дітлахам важко тримати її в руках. А читати вони її будуть, тому що, займаючись за цією книжкою, вони зі школи п’ятірки приносять.

Але не тільки звичайні читачі захоплюються творчістю Лариси Васильєвої, її також боготворять чимало публічних персон. У 2010 році вона отримала вагому в літературних колах Бунінську премію. Сьогодні на її грудях красується орден «За заслуги» ІІІ ступеня, а в небі на честь поетеси названо навіть зірку в сузір’ї Стрільця. Цей факт, до речі, документально затвердив легендарний космонавт Герман Тітов. А сповнена емоціями письменниця навіть написала тоді вірш.
Складання віршів для Лариси Васильєвої – це не хобі й не робота, а спосіб життя. Навіть під час творчої зустрічі Лариса Миколаївна на деякі запитання відповідає римованими рядками. Не вірите? Переконатися в цьому зможете вже наступного року, коли Лариса Васильєва зноу відвідає Харків, уже як гостя Міжнародного фестивалю короткометражного кіно «Харьковская сирень».

У Москві звучить Харків

Римувати майбутня поетеса почала дуже рано. А надихали її, схоже, танки. Її батько Микола Кучеренко був одним із творців легендарного Т-34, тому до 12 років дівчина росла при заводі, на якому виготовлялися танки.

– Ми з родиною у війну евакуювалися на Урал. Мій батько був начальником ешелону, який виїхав з Харкова в Нижній Тагіл, – згадує письменниця. – І тоді наш потяг потрапив під бомбування. В одному з вагонів ми везли креслення танка Т-34. Надзвичайних зусиль тоді мій батько доклав, аби бомба не потрапила в той вагон.
У жіночій творчості є багато присвячень чоловікам, а от про батька мало хто пише. Коли батька Лариси Васильєвої вже не було серед живих, світ побачила «Книга об отце». Відгуком на публікацію стали в буквальному розумінні мішки листів, у яких люди, так або інакше причетні до танка Т-34, ділилися з авторкою фактами, спогадами, фотографіями та документами. І тоді жінка вирішила створити в Москві музей. Розповідають, що під час його відкриття підлога ледь не провалювалася – так багато людей прийшло.

– Це єдиний музей у світі, цілком присвячений великій машині Т-43, – каже Лариса Васильєва. – Весь перший поверх присвячено танкобудівникам. І там звучить місто Харків

Політичні трансвестити: учора та сьогодні

Як не крути, але найбільше визнання до Лариси Васильєвою прийшло завдяки книзі, що стала світовим бестселером, – точніше, документально-публіцистичному дослідженню «Кремлевские жены». У письменниці є цілий банк даних про жінок у політиці. У 1980-х роках з-під пера Лариси Васильєвої вийшли книги жіночої серії, які принесли їй найбільшу популярність: «Жёны русской короны», «Кремлевские жёны», «Дети Кремля», «Жена и муза».

– Ідея висвітлити жіночу долю в історії держави виникла через мою вередливість, – розповідає Лариса Миколаївна. – Мені дуже хотілося знати, чому життя було таке складне, заплутане, де коріння цих негараздів. І виявилося, що це коріння простягається з родини, із стосунків жінки та чоловіка. Що зробили ці жінки для країни? Вони були політичними трансвеститами. Якими і зараз є дуже багато жінок, що вийшли «у світ». Вони займаються чоловічою політикою, не вкладаючи сюди материнського начала. І від цього багато що відбувається занадто жорстко, не так, як має бути.

Цю думку підтвердила й екс-прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, з якою Лариса Васильєва зустрічалася, коли жила та працювала в Англії. Письменниця встигла зустрітися і з багатьма радянськими політиками та жінками, чиї чоловіки стояли за кермом державної влади. Після війни, переїхавши до Москви, батько Лариси очолив Головне управління з виробництва танків і був близький до кремлівського світу. Тому написання книги «Кремлевские жены» – не випадковість. Аби розповісти про перших дам Кремля, Лариса Васильєва виконала по-справжньому ювелірну роботу. Найбільше письменницю вразили факти з життя Надії Крупської.

– Вона була дуже обдарованою особистістю, за два тижні могла вивчити іноземну мову. А якою красунею замолоду вона була – усі більшовики ходили за нею, – розповідає Лариса Миколаївна. – Це була найсильніша з жінок, про яких я писала. Вона була загострена під революцію. У мене у книзі є порівняння Надії Костянтинівни з Марією Складовською-Кюрі. Остання радій робила для чоловіка, а Крупська – революцію для Володимира Іліча.

Про сучасних дружин політиків Лариса Васильєва писати книги не хоче. Каже, що Кремля вже не існує, та часи вже не такі напружені, як були раніше.
– Я знайома з Людмилою Путіною і зі Світланою Медведєвою. Але про них писати мені нецікаво. Я не знаю, що про них писати, – сміється письменниця. – Сьогодні на мене чекає інша робота.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №143 від 30.11.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ