Легенди Харкова. Ювілеї у Степана Гризодубова та Віктора Коган-Ясного
Авіатор родом з Пархомівки й медик, який більшу частину життя прожив у Харкові, – їх імена по праву вписано в історію.
Степан Гризодубов
13 (26 липня) виповнюється 130 років від дня народження видатного українського авіконструктора.
Перед очима – цікавий історичний документ: рапорт харківського поліцмейстера харківському ж губернатору: «Вследствии циркулярного предписания от 21 марта с. г. за № 4529 доношу Вашему Превосходительству, что из частных лиц г. Харькова воздухоплавательный аппарат имеет потомственный почетный гражданин Степан Васильевич Гризодубов, живущий по ул. Мироносицкой, 91».
Цей рапорт було написано тоді, коли більшість людей літаків просто не бачили ніколи в житті, а льотчики були кумирами й живими легендами. А син дрібного чиновника родом з Пархомівки, майстер-електромеханік, побачивши одного разу в кінохроніці літак братів Райт, «захворів» небом і літаками назавжди. Він купив у кіномеханіка кілька кадрів із зображенням літака й вирішив побудувати свій власний. З 1908 по 1912 рік він робив креслення і у себе в сараї будував власну крилату птицю. Перший апарат було закінчено через рік, але злетіти він не зміг. Тільки третя версія виявилася вдалою – літак власної конструкції Гризодубова піднявся в повітря. Сам, за свої гроші, не маючи спеціальної освіти і досвіду, Гризодубов збудував апарат важчий за повітря! Чого це було варте, можна судити за невеликим дописом у газеті того часу: «Завтра в надії придбати хоч якусь матеріальну допомогу відкриває виставку свого аероплана харківський винахідник Гризодубов С. В. До цих пір він ні від кого не міг отримати ніяких грошей. Знаходилися, правда, меценати, які пропонували гроші під 50 % або ж у рахунок половини їх майбутніх прибутків, але пропозиції ці було відхилено. Аероплан тепер вже майже готовий, мотор встановлено, немає тільки коліс, тому що нема за що їх купити. З цією метою він і влаштовує виставку. Побудова апарата вражає своєю ретельністю і завершеністю».
Точно так само – сам – він навчався літати на своєму літаку на маленькому полі харківського скакового іподрому, де були стовпи й вишки, які заважали. Він падав, ламав ноги, але піднімався, ремонтував свого повітряного коня, знову піднімався в повітря – і думав, рахував, удосконалював своє крилате диво. Коли у французьких, німецьких та інших журналах з’явилися статті про обдарованого авіатора, на талановитого самоука нарешті звернули увагу і в Росії. Перед Першою світовою війною Гризодубова викликали у Відділ Повітряного флоту для ознайомлення з його винаходами. Степан Васильович вступає до Петроградської школи авіації і, закінчивши її, отримує звання «льотчика-мисливця»... Однак революційні події і конфлікт з начальником школи змусили його повернутися до рідного Харкова.
Після революції Степана Гризодубова було призначено командиром 1-го авіаційного парку України, він відновлював і облітував аероплани для фронту в роки громадянської війни. Потім займався винахідницькою діяльністю та раціоналізаторською роботою, очолював групу інженерів-конструкторів з автоматизації техпроцесів на великих підприємствах електротехнічної, вугільної та хімічної промисловості; одним з перших займався обчислювальними машинами, які тільки-но з’явилися тоді. Багато сил Степан Гризодубов віддав розвитку планеризму в Україні.
Здійснюючи в 1912 році один з перших польотів, він ремінцями прив’язав до себе дворічну доньку. Валентина Гризодубова згодом стала однією з найвідоміших радянських льотчиць.
Віктор Коган-Ясний
16 липня виповнюється 125 років від дня народження творця вітчизняного інсуліну.
У 1999 році, коли в Києві відкрився завод з виробництва інсуліну за німецькою технологією, сторінки ЗМІ рясніли заголовками, загальний зміст яких був: «Нарешті Україна отримала власний інсулін». Однак ще в далекі 20–30-ті роки минулого століття харківський препарат інсуліну гідно конкурував за якістю серед перших у світі його аналогів, а до війни Харків виробляв інсулін для всього Радянського Союзу і деяких східних країн. Пріоритет Харкова в цьому питанні та в пов’язаній з ним галузі – вітчизняній ендокринології – значною мірою заслуга Віктора Мойсейовича Когана-Ясного.
Розпочиналася його біографія досить звичайно: «Народився в м. Полтаві в 1889 році в сім’ї службовця. У 1906 році закінчив Полтавську гімназію і в тому ж році вступив на природниче відділення фізико-математичного відділення Харківського університету. Через три роки перейшов на медичний факультет Харківського університету, який закінчив у 1913 році. З цього часу працював позаштатним ординатором госпітальної, а потім факультетської терапевтичної клініки проф. П. І. Шатілова. У 1914 році був призваний в діючу армію. У 1918 році обраний штатним ординатором факультетської терапевтичної клініки Харківського Медичного Інституту, у 1922 році – асистентом терапевтичної клініки № 2 Харківського Медичного Інституту», – писав Віктор Коган-Ясний в автобіографії.
Саме 1922-й став переломним у біографії молодого вченого: як уповноважений Червоного Хреста він обстежив голодуючих у Курській губернії і звернув увагу на зв’язок недостатнього харчування з порушенням обмінних процесів. У 1923 році, уперше в Радянському Союзі, він у лабораторних умовах отримав інсулін. Через рік Віктор Мойсейович захистив докторську дисертацію, в якій розробив питання виробництва, дії на організм і застосування інсуліну, а ще через шість років Коган-Ясний – уже беззаперечний авторитет у медицині – організував і очолив першу в Радянському Союзі ендокринологічну клініку, якою керував до 1949 року.
Наприкінці 40-х – початку 50-х років набирає обертів «справа лікарів». Віктора Когана-Ясного усувають він роботи у створеному ним інституті, а в 1953 заарештовують, звинувачуючи в націоналістичній діяльності і «шкідництві» у медицині. Три місяці вченого жорстоко допитували, але все ж таки звільнили з формулюванням «за недоведеністю злочинів». Однак у партії його не відновили, і з Медінституту він змушений був піти. Уранці 16 липня 1958-го, у день його народження, міська влада запропонувала Віктору Мойсейовичу звільнити житлоплощу й переселитися в малогабаритну квартиру. Увечері стався інфаркт серця. 20 липня Когана-Ясного не стало. Видатному вченому, що так багато зробив для вітчизняної медицини, було всього 69 років.
Інна Ряполова, матеріал з газети "Слобідський край" №79-80 від 05.07.2014