Місто смутного часу. Містечко під Харковом споконвіку захищало Росію від набігів татар

Місто смутного часу. Містечко під Харковом споконвіку захищало Росію від набігів татар

Про те, що назви, хоч якось зізвучні з царськими, князівськими та іншими «високопоставленими» прізвищами, за радянських часів рішуче перетворювалися на більш відповідні новій епосі, ми вже розповідали.

Досить згадати приклад Графського, що став Радянським. Сьогодні розповімо і про «почервонілі» назви, і про ті, що зберегли свій високопоставлений статус.

Червоний Оскіл – село в Ізюмському районі. Про дату заснування вчені сперечаються досі: називають і 1599, і 1598, і 1600 роки, але більшість схиляється до першого варіанту. Населення – 3217 осіб. Перша назва – місто Цареборисів.

У цього населеного пункту зустрічаються ще варіанти старої назви – Царьов-Борисов, Борисове місто, Нове Цареве місто. Навіть з назви видно, що носить він ім’я єдиного в історії Росії царя на ім’я Борис. Йдеться про Бориса Годунова.

Читайте також: РАДЯНСЬКІ ЧЕРВОНІ ТА ПИТОМІ УКРАЇНСЬКІ КРАСНІ. ІСТОРІЯ НАЗВ МІСТ ТА СЕЛИЩ ХАРКІВЩИНИ
                      НЕСОЛОДКА НАЗВА МІСТА ІЗЮМ. ДАВНЯ ІСТОРІЯ НАЗВИ (ФОТО)
                       ЗОВСІМ НЕ КВІТКОВА НАЗВА. ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ БАРВІНКОВОГО
                       БОГОДУХІВ. ХТО ЗАСНУВАВ МІСТО ТА ЗВІДКИ ЙОГО НАЗВА

У XVI ст. російський уряд вживав низку заходів щодо зміцнення південних кордонів. У степах створювали станично-сторожову службу, мережу військових фортець-містечок. Однією з перших таких фортець стало укріплене містечко Цареборисів, побудоване згідно з указом Бориса Годунова. Місце для майбутньої фортеці вибрали завчасно, на правому березі Оскола, неподалік від Сіверського Дінця. Зі сходу його прикривала висока крута гора, з півдня – глибокий яр, яким протікала річечка Бахтин, з північного заходу – також великий яр, розмитий водами. Для будівництва фортеці створили спеціальну експедицію на чолі з воєводами Богданом Бєльським і Семеном Алферьевим. Завдяки енергії воєводи Бєльського місто було зведено у найстисліші терміни (деякі історики стверджують, що буквально за кілька місяців). Цареборисівська фортеця мала три вежі з воротами і ще шість глухих веж і 127 зрубів із загальною довжиною стін між вежами в 397 сажнів. Стіни фортеці будувалися з соснового лісу, були подвійні і становили чотири сажні у висоту. Навколо стін розташовувалися вал і рів; від валу в бік річки Оскіл розташувалися слободи стрільців, козаків і гармашів, які були обнесені острожної стіною. Постачання фортеці водою здійснювалося через спеціально викопану схованку. Населення Цареборисова в 1600 році становило 2955 осіб.

Серед причин будівництва фортеці історики називають не тільки необхідність створення опорних пунктів для станично-сторожової служби в Дикому Полі або прагнення пробити коридор до донських і козацьких міст південного Дону і тим самим розділити кочові орди татар і ногайців, щоб перешкодити їм організовувати нові руйнівні походи на територію Московії.

Була ще одна причина – жага царя Бориса зміцнити особисту владу. В одному з вірогідних джерел з історії Смутного часу, «Новому літописці», зазначалося, що будівництво фортеці пояснюється насамперед бажанням Бориса Годунова відіслати подалі від себе свого політичного противника – воєводу Богдана Бєльського. Непрямим підтвердженням цієї версії служить подальша доля воєводи. Коли він успішно почав будівництво фортеці, на нього було написано донос, нібито він заявляв: «Борис – цар у Москві, а я цар у Борисові!»). Бєльського було усунено від керівництва Цареборисовом, позбавлено звань, селян і маєтків. Разом з Бельским з міста було відкликано і Алфьорова. Проте засноване на царських амбіціях місто протягом декількох років після своєї спорудження було найважливішою фортецею Руської держави на південних рубежах. Однак у складні роки смут, потрясінь та іноземної інтервенції початку XVII століття зберегти це далеко висунуте у степ поселення не вдалося. Після великої пожежі останні жителі залишили попелище і перейшли в Бєлгород і Валуйки, причому в цих містах та їх околицях аж до наших днів існували Борисівки або Ново-Борисівки. Відродився Цареборисів у 1919 році і його було перейменовано в Червоний Оскіл відповідно до духу нового часу.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №127 від 23.10.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ