Найбільша недільна школа у Харкові: будні та свята (ФОТО)
Вона працює вже дев’ять років і за цей час накопичила, без перебільшення, унікальний досвід виховання майбутніх громадян України. Напередодні 1025-річчя Хрещення Київської Русі настоятель храму протоієрей Петро Козачков, учні та викладачі школи розповіли про будні та свята недільної школи.
«Віра – це те, що неможливо забрати в людини»
– 28 липня церква відзначає день пам’яті святого князя Володимира, і саме до цього дня приурочено святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі, – каже отець Петро. – Основні урочистості пройдуть у Києві: туди приїде патріарх Кирил, там відбудеться урочисте богослужіння на Соборній площі у Свято-Успенській Пеєво-Печерській лаврі. Адже саме Київ – основа, історична платформа, на якій стоїть православна церква: тут відбулося Хрещення, звідси пішла Свята Русь.
– Віра – це не тільки помолитися Богу, свічку поставити. Це культура людини, його поведінка, його спосіб життя. Віру зберігали наші діди й прадіди; важко було: церкви закривали, священників розстрілювали, але вони для нас її зберегли, бо віра – це те, що неможливо забрати в людини. Дай Боже, щоб наші діти її зберігали, – каже священник.
У храм приходять усією родиною
Недільна школа при Свято-Олександро-Невському храмі відкрилась у 2004 році. Зараз у ній 180 учнів, найменшим – чотири роки, найстаршим – 17 років. Як і в будь-якій недільній школі, тут учать закону Божому, але методика його викладання різко відрізняється від традиційних уроків. Цікава, захопллююча форма, сучасні методичні розробки, висококваліфіковані викладачі, які по-справжньому люблять дітей і вчать їх насамперед любові – усе це дає свої результати. Школу добре знають не тільки в місті, а й у області: на заняття сюди приїжджають діти не тільки з Харкова, а й із Люботина, Манченків і навіть Богодухова. Головний їхній аргумент: тут цікаво.
Учениця недільної школи Настя Мигура каже, що їх найбільше подобаються уроки рукоділля.
– Вироби красиві виходять. Я зробила вітраж з ангелом-хранителем і красивим містом. А ще мені подобається малювати, особливо великодні яйця, – розповідає дівчинка.
Усі стіни шкільних класів позавішувані дитячими малюнками, а на спеціальних полицях і підвіконнях стоять вироби з дерева і глини, бісеру і соломки, паперу і мушель. На свята діти несуть додому подарунки, зроблені власноруч. Викладачі вважають, що таким чином у будинки і сім’ї входить радість і любов.
– У нас часто так буває: бабуся привела дитину до недільної школи. А тут не тільки навчання, а й свята, концерти. На них приходять батько й мати. За деякий час дивимося: у храм на службу приходять усією великою родиною, – ділиться думками керівник недільної школи Світлана Козачкова. – А ще ми велику увагу приділяємо вихованню дівчат. Адже чоловік – основа родини, а дружина має бути його помічницею в усьому. Як створити таку атмосферу в домі, щоб чоловікові хотілося після роботи швидше прийти у сім’ю? Як підтримати чоловіка, як вести господарство, як виховувати дітей – усе це ми розповідаємо нашим ученицям. Для більш старших школярів ми запровадили уроки цнотливості, бо здорова, міцна родина – це основа здорового суспільства.
Уроки сценічного руху, хорового співу й музики, малювання і рукоділля – тут створюють можливості для всебічного розвитку особистості дитини.
– Раніше, за радянських часів, була піонерська організація, а потім на її місці утворився вакуум, діти пішли на вулицю, а там – і наркотики, і злочинність. Для нас головне – забрати дітей з вулиці, – каже настоятель Олександро-Невського храму.
Враження на все життя
Фестиваль дитячої творчості «Великодня радість», заснований за ініціативи приходу Свято-Олександро-Невського храму декілька років тому, спочатку мав статус районного. Його темою став Великодень – головне християнське свято. Зараз у цього фестивалю статус обласного, і суворе журі, що складається із учителів звичайних і недільних шкіл, розглядає тисячі дитячих робіт: малюнків і виробів, віршів і оповідань. Без грамот, призів і подарунків не залишається ніхто, а на церковному дворі в день підведення підсумків фестивалю ніде яблуку впасти: діти беруть участь в іграх і конкурсах, організованих парафіянами й учителями недільної школи. 
Ще одна традиція – підготування дитячих спектаклів до православних свят. Це справа спільна: учителі пишуть сценарій, діти розучують ролі, батьки шиють костюми. Теми – із православним ухилом, але найрізноманітніші, наприклад, «Почему коровку называют божьей». Батьки, учителі і священнослужителі приходу вважають, що це – хороший спосіб показати, що таке добро і зло.
– Коли ти злишся і заподіюєш зло, ти ображаєш іншу людину, – каже Настя Мигура. – Їй боляче, а тобі соромно перед нею, що ти таке зробив.
В одному з класів дбайливо зберігається фігурка сови – приз за перемогу у грі «Що? Де? Коли?» між недільними школами Харкова. Уже декілька років поспіль команда недільної школи Олександро-Невського храму незмінно перемагає в цьому конкурсі. А ще тут назбиралася величезна кількість світлин, зроблених у прочанських поїздках.
– Наші діти об’їздили всю Україну і більшість святинь європейської частини Росії, – розповідає отець Петро. – Вони були навіть на Соловках і Валаамі.
Такі прочанські поїздки тривають подеколи по два тижні, а враження залишаються на все життя, тім більше, що учні відвідують не тільки святі місця, а й історичні пам’ятки.
– Мені запам’яталася поїздка цього року до Москви й Петербурга. У Москві ми були у храмі Матрони Московської – там була велика черга, і ми дуже довго стояли. Потім пішли на Красну площу, були біля Мавзолею і після цього довго ходили Москвою, – згадує учень недільної школи Костя Зінов’єв.
Уроки милосердя
Коли цей храм тільки будувався, персонал і головний лікар 15-ї лікарні, що розташована поруч, допомагали чим могли. Тепер храм і його прихожани вважають своїм обов’язком допомагати нещасним людям, що опинилися в лікарні, і передусім – дітям, адже багато хто із них буквально кинутий напризволяще батьками, а в держави ледве вистачає грошей на їх лікування.
– Кожну неділю наші жінки купують продукти, готують бутерброди й несуть у дитяче відділення. Гроші на це жертвують самі прихожани – кожен за своїми можливостями. Хтось дає гривну, хтось – сто, та всі знають: діти чекають, і чекають не так бутербродів і цукерок, як уваги і турботи. Так само допомагаємо і ветеранам, – розповідає отець Петро.
На Різдво, Великдень та інші великі свята до лікарні вирушає ціла делегація від приходу на чолі з настоятелем. Разом з дорослими туди вирушають і учні недільної школи. Вони готують для своїх однолітків невеликий концерт, пригощають хворих дітей солодощами та фруктами. Настоятель храму отець Петро вважає, що це – найважливіший урок, урок милосердя, отримавши який, жодне серце не зможе потім зачерствіти й байдуже спостерігати скорботи ближніх.
Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" №88 від 25.07.2013