Несолодка назва міста Ізюм. Давня історія назви (ФОТО)

Несолодка назва міста Ізюм. Давня історія назви (ФОТО)

Офіційна інформація свідчить, що Ізюм – місто обласного значення, адміністративний центр Ізюмського району Харківської області.

 Його засновано в 1681 році. Населення, за даними перепису 2001 року, становить 52 000 осіб.

Цю загадку ми загадували одне одному в дитинстві: «У якого міста солодка назва?» Відповідь проста, якщо ви живете в Харківській області: «Ізюм». Здавалося б, ну які секрети можуть у ній бути, якщо навіть на гербі Ізюма, затвердженому в 1782 році, «...три виноградные лозы с плодом показывают наименование города и что при оном заведен казенный виноградный сад».

Читайте також: ЗОВСІМ НЕ КВІТКОВА НАЗВА. ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ БАРВІНКОВОГО
                       БОГОДУХІВ. ХТО ЗАСНУВАВ МІСТО ТА ЗВІДКИ ЙОГО НАЗВА

Пам’ятаєте старий радянський фільм «Іван Васильович змінює професію»? Головний герой пише царський указ: «Прогнати кримського хана з Ізюмського шляху!» Але дозвольте! – Скаже уважний читач: Ізюм був заснований 1681 року, Іван Васильович (той самий, що Грозний) правив за 100 років до цього, отже, спочатку існував Ізюмський шлях, а потім уже від нього було названо місто Ізюм? Саме так. Залишилося відповісти на запитання – чому так називався шлях? Безсумнівно одне – сушений виноград, тобто ізюм, тут абсолютно ні до чого, як і царські виноградники, що виникли тут пізніше.

Деякі історики вважають, що назву і місту, і шляху дала крихітна річка Ізюм чи (як варіант) – трохи більші Мокрий або Сухий Ізюмці. Однак можна погодитися з дослідником ізюмських річок, доктором філологічних наук Михайлом Гетьманцем, що навряд чи назву «подарувала» і місту, і шляху нічим не примітна маленька річечка або річки зі зменшувальним суфіксом у назві. Проте, саме на берегах Ізюма з’явилися перші поселення людей, за назвою схожі із сучасним містом: 1571 – Ізюмська сторожа; 1639 – Ізюмське містечко; 1650 – Ізюмський козачий окоп, що дали поштовх до зведення в 1681–1682 роках Ізюмської фортеці й самого міста Ізюма.


Якщо відмовитися від версій, пов’язаних з річкою та сушеним виноградом, то потрібно буде прислухатися до версії, висунутої дослідником харківської старовини Філаретом (Гумілевським), який пише: «Татарське назва Гузун наводить на думку, що на місці Ізюма, або поблизу нього, було татарське містечко. Останнє, як побачимо, безсумнівним виявляється і за письмовими пам’ятками». «Гузун» татарською – переправа. Історичні джерела свідчать, що в районі Ізюмської гори – знаменитого Крем’янця, про який йтиметься далі, дійсно існував брід. Але він був не один – у цьому районі джерела початку XVII століття нараховують їх близько 11. Крім того, брід згадується у зв’язці Ізюм – Курган. Тут слід згадати, що курган у багатьох східних народів – це не тільки могила, а й поселення (згадаймо хоча б місто Курган у Заураллі), а також пагорб, височина або штучний насип. Головною визначною пам’яткою Ізюма є не брід, не Донець, і тим більше – річечка Ізюм, а величезна гора Крем’янець. Її висота – 219 метрів над рівнем моря, а довжина по гребеню близько чотирьох кілометрів. У всіх народів у добу відсутності карт було заведено давати найвидатнішим місцям назви, і від них відраховувати відстань у днях путі. Довга й висока гора – чудовий орієнтира на місцевості, вона не могла залишити байдужим жоден народ. Професор Михайло Гетьманець вважає, що саме Крем’янець автор «Слова о полку Ігоревім» називає Шеломянь («О русская земля, уже за шеломянем еси!»). Цілком імовірно, що татари, що господарювали тут XIV– XVI століттях, назвали орієнтир по-своєму: узун-курган, тобто довга гора. Згодом незвичне для руського вуха слово «узун» трансформувалося в більш зрозуміле «ізюм».

Що ж до сучасної назви гори Крем’янець, то історія виникнення її назви така: колись на самій вершині гори була татарська фортеця (тюркською – «кермен»). Факт її існування підтверджується знаходженням у 1926 році кам’яної плити з арабським написом. Швидше за все, на думку професора Михайла Гетьманця, татарське «кермен» було переосмислено на руський лад у кремінь, а потім і в Кременець. Можливо, свою роль відіграло не тільки близьке звучання російського й татарської слова, а й указівка на кам’яну («крем’яну») структуру гори.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №100 від 21.08.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ