Переможниця «Дитятка» розповіла, як іти до своєї мрії

Переможниця «Дитятка» розповіла, як іти до своєї мрії

фото надані Настею Кисельовою

Харківська школярка Настя Кисельова у свої 15 уже приміряла на себе роль режисера, монтажера та сценариста.

Телебачення й кіно – її заповітна мрія, задля досягнення якої дівчина сидить над своїми сюжетами вночі, знущається над викладачами та жертвує власними канікулами.

Дарує рідним відеоказки

Настя Кисельова разом зі своєю молодшою сестричкою ніколи не купують подарунки рідним на свята. Батьки забороняють дівчаткам витрачати гроші на «дурниці». Проте без приємного сюрпризу жоден член родини у свій день народження не залишається. Креативна Настя завжди вигадує цікаві сюжети для відеопривітань.

– Ми із сестрою пристосувалися знімати короткі вітання на фотоапарат. Потім я монтую відео. Наприклад, коли ми вітали свого дідуся, взяли за основу сюжету казку, в якій головний персонаж – дідусь. Але ми повністю змінили характер, вчинки героя, тому що в головній ролі нашої казки – рідний дідусь, добрий і розумний, – розповідає Настя.– Ми ніколи не знімаємо на камеру звичайні вітання. Адже ці слова можна і просто так сказати. Завжди розповідаємо історію в ролях. Я постійно «знущаюся» над сестрою: вона вже була і дідусем, і бабусею, і бабою-ягою.

Такі незвичні подарунки Настя робить неспроста, адже її мрія – працювати в кіно чи на телебаченні. Школярка хоче пов’язати своє життя з режисурою і вже зараз робить упевнені кроки для досягнення мети. Сім років Настя навчається на телестудії «Наш мир» Харківської школи сучасних театрально-сценічних напрямів. І старання молодого режисера даються взнаки.

Про те, що копітка праця дає свої результати, свідчать перемоги на різних фестивалях та імідж лідера серед своїх юних колег у дитячій телестудії. Цього року Настя стала переможцем Міжнародного телевізійного фестивалю «Дитятко» в номінації «Кращий тележурналіст».

Це вже вдруге школярка брала участь у харківському фестивалі, і нарешті професійні критики високо оцінили її роботу «Вне игры». Над сюжетом Настя працювала під час Євро–2012. Дівчина сама придумала ідею та концепцію ролика, власноруч змонтувала відео. У створенні роботи їй допомагав лише оператор.


– Коли проходило Євро, мій гурток уже закрився – улітку ми не ходимо до школи. А мені дуже хотілося зняти щось на тему Євро, адже це велика подія для Харкова,– розповідає про свою роботу під час канікул юна режисер. – Знімали ми близько тижня. Я робила сюжет про тренінг для журналістів. Адже мені хотілося показати не саме Євро–2012 – тому що його й так транслювали скрізь, а саме щось таке, що відбувається одночасно з чемпіонатом, проте не стосується самого футболу.

Проти комп’ютера і соціальних мереж

Настя розповіла «СК», що зараз вона разом зі своїми товаришами з телестудії працює над створенням нового короткометражного фільму «Жизнь.com».

– У цьому фільмі розповідається про молоде покоління, яке живе в соціальних мережах. Я думаю, що це явище сьогодні може дорости до таких розмірів, що підлітки просто перестануть спілкуватися між собою, сидітимуть зазомбовані перед комп’ютерами і не контактуватимуть з людьми в реальності, – переконана школярка.
У новому проекті Настя, як завжди, – і сценарист, і режисер, і монтажер.

– Я нікому не дозволяю монтувати, тому що від монтажу дуже багато залежить. У мене є свій стиль, своє бачення, тому не можу нікому довірити,– пояснює дівчина. – Я можу сидіти до другої ночі вдома за комп’ютером, або ж стовбичити до дев’ятої години у студії. Постійно затримую свого керівника. Хоча в неї маршрутка від’їжджає о восьмій, я відпускаю її тільки о дев’ятій – як справжній тиран, примушую чекати, поки домонтую.
Викладачі Настіну гіперактивність сприймають дуже добре. А близькі за таку відданість улюбленій справі називають юну дівчину трудоголиком.

Школярка розповіла, що паралельно з короткометражними фільмами вона зі своїми юними колегами готує телепередачу.

– Щоразу, коли ми приїжджаємо на якийсь фестиваль, практично кожна студія під час привітання розповідає про те, що в неї є своя програма на телебаченні. А нам що казати? У нас такої нема, – каже Настя. – Ми не хочемо бути гіршими за інших. І зараз ми прагнемо створити свою програму.

У проекті не буде ведучих, які анонсуватимуть сюжети у студії перед камерою. Передача складатиметься із самостійних сюжетів, а «фішкою» програми буде незвичайне передавання мікрофона.

– На початку і в кінці кожного сюжету діти зачитуватимуть стенд-апи й передаватимуть мікрофони вбік – наступному кореспонденту. Виходить ніби ланцюг сюжетів, – ділиться Анастасія. – Робоча назва нашого проекту – «Без комп’ютера». У цих сюжетах ми показуємо різні місця Харкова, розповідаємо про цікаві заняття, тобто, про все, чим можна зайнятися окрім того, щоб сидіти в соціальних мережах.

А що скаже Америка?

Фільм «Сумасшедший день, или Встреча с НЛО», який не став переможним для Насті на харківському фестивалі «Дитятко» у минулому році, відправився на конкурс в Америку.

– Звісно, у нас немає фінансових можливостей поїхати в Чикаго, але відправити роботу можна. І якщо ми щось виграємо, диплом нам надішлють поштою, – каже авторка відео.

Для того, аби робота змогла взяти участь в американському конкурсі, над нею довелося добре попрацювати. Зокрема, за словами Насті, вона довго не могла вирішити, що робити з перекладом.

– Спочатку хотіли писати титри англійською, але потім передумали, оскільки людина не встигає прочитати все, що написано внизу. До того ж, у деяких місцях титри погано видно, – каже Настя. – Тому було вирішено озвучувати фільм.

Але й тут виникла проблема – з музичним оформленням. У первісному варіанті сюжету Настя використала багато пісень відомих американських виконавців. Але у США на це необхідно отримати спеціальні права. Тому довелося змінити музику на вітчизняну.

– Багато було мороки з моментами, коли музика і слова накладалися одне на одного.

Проте в результаті нова версія моєму керівнику сподобалася навіть більше, аніж перша, – каже Настя.

У сюжеті фільму, який школярка відправила до Америки, йдеться про вплив засобів масової інформації на свідомість людини.

– Продукти інформаційної журналістики можна подивитися по телевізору. Такі сюжети мають вузькі часові рамки. А короткометражки можна показувати і через три роки, – упевнена Настя. – Вони більше наповнені змістом і необмежені часом.

Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" №147 від 08.12.2012

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ