Продавці щастя. Хто не пам’ятає фарцовщиків

Продавці щастя. Хто не пам’ятає фарцовщиків

http://www.yaplakal.com/

Фарцовщиків можна впевнено назвати успішними бізнесменами, які досить уміло «крутилися» в у мовах радянського соціалізму.

За платівки кращих світових виконавців, пару джинсів від відомої фірми та заборонені еротичні журнали люди платили їм шалені гроші, не торгуючись.

Перший джинсовий костюм

Представники старшого покоління і сьогодні пам’ятають про звичний для Радянського Союзу дефіцит товарів. Інакше як пояснити паніку, яка сталася кілька днів тому у Харківській області навколо теми псевдовибуху Артемівського соляного заводу.

Першими поповнювати запаси цього продукту на ринки та до супермаркетів побігли ті, хто ще пам’ятає нескінченні черги у радянських гастрономах. Утім, мова в нашій статті піде не про ковбасу та цукерки, а про речі. Певно, кожен, кому сьогодні за сорок, може розповісти свою історію про те, як придбав перші у своєму житті джинси.
І хоч цього предмету гардероба в Союзі не шили, це не означає, що в ті часи не було модників, які прагнули бути в тренді. Тому у 50–60-ті роки починають з’являтися так звані фарцовщики – спекулянти. Ці люди продавали за шалені гроші закордонний товар, купуючи його в іноземців, які приїжджали до СРСР на навчання, або у тих, хто працював за кордоном чи мав там родичів тощо. Торгували всім – від запальничок до магнітофонів. Інтерес радянських громадян викликало все, що було вироблено не в СРСР і що було складно дістати.

Окрім звичних спекулянтів, які перекуповували речі в іноземців, фарцували залізничники, які їздили до інших країн, а також члени екіпажів літаків, що по роботі також бували за кордоном. Не упускали можливості підзаробити й деякі інтуристи.
А скільки всього можна було прикупити в портових містах! Моряки, які приходили з плавання, наступного дня в коридор комунальної квартири виносили чемодан з речами і починався розпродаж. Спочатку розбирали речі за списком, потім проти кожної речі моряк ставив суму і йому несли гроші. При цьому ніхто не торгувався.

Джинси-джинси-джинси

Харків’янин Валерій Пустоваров уперше зіткнувся з фарцовщиками у 20 років. Він тоді повертався з армії із Казахстану додому в Калмикію через Москву. При собі мав 800 рублів. Про те, де і що можна придбати, дізнався в потязі від бувалих. Валерій їхав з чітким планом обзавестися джинсовим костюмом, якій тоді в Союзі не то, що не випускали, навіть легально не завозили. Коштували обновки 400 рублів.

– Перший час я не хотів його знімати, мало не спав у цьому костюмі. Ходив у ньому скрізь – де треба й де ні. Хотілось показати, що він у мене є. Тим паче це був костюм популярної фірми Levi Strauss, – згадує Валерій Пустоваров.

На той час у Москві було два великі місця, де продавали такі речі. Це готель «Космос» і ВДНГ. Менше народу крутилось біля крамниці «Берізка» – магазину, де можна було придбати імпортні речі за валюту. Звісно, біля «Берізки» також велася підпільна торгівля. Так, моряк, який прийшов з плавання, міг купити там річ за 100 рублів, а за рогом продати за 200.

Такою і була середня ціна радянсько-імпортних джинсів: 100–200 рублів, залежно від престижності виробника, якості, моделі. І це при тому, що середня заробітна плата на той час складала 144 рублі, а стипендія – 40.Тому, звісно, дозволити собі бути модним міг не кожний.

Найкрутіші

Харків також не оминула лавина спекулянтів. Тим паче, що тут завжди навчалося багато іноземців, які, власне і були джерелом фарци. Особливе щастя було навчатися на одному факультеті чи жити поряд із іноземцями.
Таким щасливчиком був харків’янин Віктор Ряполов. У його гуртожитку мешкали іноземці, що навчалися на підготовчому факультеті (протягом року вивчали російську мову). Як розповів чоловік, іноземці дізнавалися, на які товари був дефіцит і попит, купляли їх за невеликі гроші у себе на батьківщині і втридорога перепродували їх уже в Харкові.

Загалом, у Харкові іноземці досить непогано почувалися.

– Якщо привіз десяток пар джинсів, то уже має середньорічний дохід радянської людини, – каже Віктор Ряполов. – Тобто жили вони дуже добре.
Навар фарцовщиків досягав 400–500 %. Та й це не межа. Купивши у спекулянтів джинси, їх можна було перепродати комусь за ще вищу ціну. Найчастіше продавали знайомим – перевіреним людям, які не могли здати спекулянтів правоохоронцям. Адже за такий бізнес чекала кримінальна відповідальність.
Та були й такі, хто фарцував не заради грошей, а просто заради спілкування.
До речі, іноземні фарцовщики майже ніколи не обманювали своїх клієнтів. Та й жадібними їх назвати було складно. Заробивши чимало грошей на фарці, вони радо пригощали своїх радянських сусідів дорогими напоями чи делікатесами, які могли собі дозволити тільки вони.

– Один рік я мешкав в одній кімнаті із сином Міністра іноземних справ Бангладешу. Хлопець полюбляв коньяк, та ще й якісний дорогий вірменський напій. А в ті часи він коштував 50–60 рублів за пляшку, – пригадує Віктор Ряполов. – Іноземець стежив, щоб у його кришталевому графині завжди був коньяк, аби кожен гість міг пригоститися. Звісно, у гуртожитку цей графин ставав порожнім дуже швидко.

Бременські музиканти замість «Бітлів»

Процвітало у колах досвідчених спекулянтів і шахрайство. Найбільше наживалися на джинсах. Було так, що після примірки фарцовщик відволікав покупця і віддавав йому одну запаковану відрізану штанину замість цілої пари.

Аби краще продавати плавки, спекулянти придумали легенду, на яку нерідко велися наївні радянські хлопці. Фарцовщики запевняли: коли білизна намокне, на ній з’явиться зображення голої жінки. Звісно, все це були дурниці, але «замануха» діяла.
Скільки з нас були обдурені, коли купували начебто «заморські» вінілові платівки. А виявлялося, що у підпільних друкарнях друкували лейбли і на звичайні радянські ліпили назви The Beatles, Led Zeppelin та інших метрів світового року.
– Ти платиш 25–50 рублів за улюблений гурт. Приїжджаєш додому, ставиш диск. А там «Бременські музиканти», які у магазині «Мелодія» коштують 2,50, – скаржиться Валерій Пустоваров.

Бувало й таке: збираєте у себе вдома друзів, ставите новесеньку «імпортну» плітвку, а звідти голос: «Що, музику зібралися слухати?».
Дуже популярною була радіоапаратура. З нею виникали складнощі, оскільки її завезти у великій кількості було важко – накладалися певні обмеження.
– Вони привозили двокасетні магнітофони і маленькі (тоді ще плеєрів не було) магнітофони фірми Soni, які поміщалися у кишені. Вони були дуже ходові. Хоча динамік у них був невисокої якості, – розповідає тодішній сусід іноземців Віктор Ряполов.

Коштувало маленьке диво техніки від 500 до 800 рублів. А от великі магнітофони іноземці самі використовували протягом навчального року, продавали їх уже перед від’їздом додому. За двокасетник треба було викласти аж 1500 рублів – як середня річна зарплатня радянського громадянина.

Трохи еротики

Користувалися попитом і еротичні журнали. Причому привозити їх взагалі було не можна, але заповзятливим студентам це вдавалося. Серед популярних були Penthouse та Playboy. У середньому за один номер «полунички» віддавали 25 рублів.
Популярними були й імпортні презервативи, в основному британського та китайського виробництва, рідше – індійського. Вітчизняні контрацептиви в аптеці тоді коштували дві копійки, імпортні ж по три рублі за штуку.

Одним з найдивніших ходових товарів були одноразові запальнички. Їх продавали по 10 рублів за штуку. При тому, що в Радянському Союзі випускали чудові газові запальнички елітного класу, які могли служити 10 років. Але ж ні, «фірма» була престижнішою.

Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" №77 від 28.06.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ