Пронесли кохання крізь війну. Харківська родина ветеранів розповіла свою історію

23.08.2013 12:10 Культура
http://memorial.kharkov.ua/ http://memorial.kharkov.ua/
Велика Вітчизняна війна зламала безліч людських доль.

Проте справжнє кохання всупереч негараздам долало усі жахіття війни. Історія родини Раковських є прикладом вірності і кохання, яке зародилося у війну і залишилося єдиним на все життя.

Їх звела Москва

Раковський Павло народився 17 березня 1914 року в робітничій сім’ї. Виховувався в родині та навчався в школі до 1929 року. У кінці 1929-го, у 15 років поступив учнем слюсаря на Красноярський потягоремонтний завод. При заводі в 1932 році закінчив школу ФЗО за слюсарно-потяговою спеціальністю. Після закінчення школи працював слюсарем у потяговому депо станції Красноярськ.

Одночасно отримував повну середню освіту, і в 1934 році закінчив курси підготовки до вступу в вищий навчальний заклад, при рабфаці. З 1935 року став навчатися в Сибірському лісотехнічному інституті. У кінці 1935 року навчання призупинив, і в 1936–1937 роках працював рахівником у системі промкооперації в місті Красноярськ. З 1938 року вступив до Томського державного університету та продовжував отримувати освіту до 1942 року. У студентські роки, перебуваючи у Москві, він познайомився з красивою дівчиною – Марією Шанигіною.

Марія Іванівна народилася у 1918 року і проживала в селищі Сабаново Ладського району Мордовської АРСР. У 20 років вона вступила на перший курс Ташкенського борошномельно-елеваторного інституту. У 1939 році інститут було переведено до Москви. З 1939 по 1941 рік вона навчалась і жила у Москві, де познайомилась і почала зустрічатись, листуватись з Павлом Раковським. Усе було романтично та красиво, але почалась війна.

На барикадах і в окопах

Марія Іванівна залишилась у Москві, та брала участь в обороні міста, разом з жителями столиці рила окопи, будувала протитанкові споруди. Жила в бліндажах і наметах. Була свідком бойових дій радянських військ на підготовлених позиціях і рубежах. У той час мета була у всіх єдина – втримати цей район, місцевість і нанести наступаючому ворогу поразку, підготувати позитивні умови для переходу в наступ радянських військ. З 20 жовтня у Москві було проголошено стан облоги. Разом з частинами Радянської Армії на захист столиці стали мешканці Москви, які будували оборонні рубежі. Внаслідок оборони підходів до Москви і контрнаступу радянських військ, ворога було відкинуто від столиці СРСР. Це була перша велика поразка німців У Другій світовій війні.

У зв’язку з евакуацією інституту Марія Іванівна виїхала з Москви. З 1942 року до серпня 1944 року навчалась в Одеському інституті інженерів мукомольної промисловості та елеваторного господарства імені Й. В. Сталіна у Ташкенті.

Рішенням державної екзаменаційної комісії від 9 серпня 1944 року їй було присвоєно кваліфікацію інженера-технолога. На початку січня 1942 року Павло Раковський був мобілізований до лав Радянської Армії, воював солдатом у складі 321-ї стрілкової дивізії. У районі середньої течії річки Дон, захищаючи нашу Вітчизну, при ліквідуванні німецького Сталінградського угруповання, 26 грудня 1942 року він був тяжко поранений осколками міни з ушкодженням кісток і великих кровотворних судин. У 28 років у результаті поранення була ампутована ліва нога в середній треті голені.

Із січня по жовтень 1943 року був на лікуванні в евакуаційному госпіталі № 3070 в місті Муром на станції Канаш Чувашської АРСР. Після закінчення лікування в кінці 1943 року за станом здоров’я був демобілізований з лав Радянської Армії. У результаті поранення став інвалідом 3 групи.

Вірність зберегла любов

Поранення, операція, лікування в госпіталі пригнітило та засмутило солдата. Він вирішив не писати листів і не шукати зустрічі та не турбувати Марію. Про все, що трапилось, він їй не писав, і вона ні про що не знала. Але вона сама написала листа в частину, де він служив, про все дізналася, з’ясувала – головне, що він живий, але був поранений, виписався з госпіталю. Вона почала шукати Павла, знайшла його у поїзді, він не хотів з нею спілкуватися. «Вона має забути про мене і шукати собі іншого парубка, бо я поранений, без ноги», – так думав Павло. Але Марія вмовила його, вони стали зустрічатися, згодом – жити разом. Після приїзду до Ташкенту, як тільки виявилась нагода та можливість, вони розписались. Часи були важкі, воєнні, ще йшла війна, про мирне життя могли тільки мріяти.

Харків став рідним домом

У середині 1944 року, в зв’язку з направленням жінки на роботу в Харківський трест «Головборошно» після закінчення навчального закладу, сім’я переїздить на нове місце проживання з міста Ташкента до міста Харкова. У подружжя народжується двоє синів – у 1944 році Яків, у 1947 – Петро. Часи були важкі, голодні, нічого не було, раділи кожному відрізу тканини, взуттю. Марія Іванівна гарно шила та перешивала одяг, речі. Про швацьку машинку можна було тільки мріяти, усе шила руками.

З великою радістю вони зустріли звістку про перемогу. Та сумом про те, що загинули рідні люди. Рідний брат Павла – Петро Семенович Раковський, пройшов усю війну, а загинув уже після її закінчення. Двоюрідні брати – Петро Юхимович Кривенко та Інокентій Юхимович Кривенко загинули, захищаючи Батьківщину в Велику Вітчизняну війну.

Павло Раковський за активну участь в бойових діях на фронті у Великій Вітчизняній війні був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня, медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

Павло Раковський у 1944–1945 роках продовжив навчання і здобував освіту на фізико-математичному факультеті Харківського державного університету ім. М. Горького. Після закінчення вищого навчального закладу в жовтні 1945 року отримав диплом № 717734 за спеціальністю «Теоретична механіка і математика» і кваліфікацію «Викладач математики та механіки». 15 жовтня розпочав роботу асистентом кафедри фізики та вищої математики в Харківському зоотехнічному інституті.

У Павла був хист до написання віршів, які читав друзям, знайомим. Після війни він активно спілкувався з фронтовими друзями, листувався з ними.

Сім’я Раковських, Харківська обл., Дергачівський район, матеріал з газети "Слобідський край" №99 від 20.08.2013

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта