Селище Буди Харківської області: Історія та походження назви

Селище Буди Харківської області: Історія та походження назви

http://www.geocaching.su/

Кожний населений пункт, крім офіційних назв, має ще народні. Їх дослідження – захоплювальне заняття.

Про це свідчить матеріал нашого читача, краєзнавця із селища Буди Тетяни Безрукової.

Буди

Селище міського типу в Харківському районі. Засноване у другій половині XVIII століття. Населення, за даними 2001 року, складає 7004 особи.
Слово «Буди» запозичене із середньоверхньонімецької мови і має багато варіантів значення. У ХІV–ХV ст. «будою» називали курінь, хату, пізніше – поташний завод, верх фургона, критий екіпаж.

Читайте також: «БОЖЕСТВЕННІ» НАЗВИ ХАРКІВЩИНИ. СЕЛО ПРОТОПОПІВКА
                       БОГОДУХІВ. ХТО ЗАСНУВАВ МІСТО ТА ЗВІДКИ ЙОГО НАЗВА
                       НАЗВИ-ІНОЗЕМЦІ НА КАРТІ ХАРКІВЩИНИ
                       ДЕ НА ХАРКІВЩИНІ ЗНАЙТИ НІДЕРЛАНДИ АБО ШВЕЙЦАРІЮ, АБО СТАРОВИННІ НАЗВИ-ДУБЛЕРИ

Існує декілька версій походження назви селища Буди. Перша: у селі жила родина на прізвище Буд. За другою версією, місцеві жителі казали: «Не ходи за Березову річку, бо там тобі буде». Тобто, саме тут трапиться лиха пригода, бо обминути місток через Березову річку дорогою на село Комарівку було неможливо, й навіть хутір, що був на місці сучасної вулиці Мереф’янської, називали «Раклячий хутір». Але найбільш вірогідний переказ – такий: їхали чумаки, стомились, і отаман сказав: «Буде», тобто зупинка. З часом стали казати «Буди».
Перша документальна згадка про селище Буди датується 1680 роком. До сучасної Будянської селищної ради відноситься село Бідряги (перша згадка датується 1881 р.) й село Бистре (дата заснування невідома).

Бідряги (Бедряги) – село Будянської селищної ради. Як розповіли місцеві жителі, назва села пішла від прізвища молдаванина Бедрягіна, який отримав тут землю у ХVІІІ ст., коли цар Петро І дарував маєтки молдавським господарям. На нашу думку, саме поміщик цього села згадується в листі Василя Каразіна до міністра уділів Д. Трощинського від 1802 р.: «…дерзнул бы я испросить знаки Монаршего внимания содействовавшим весьма много в сем случае… отставному Бригадиру Акиму Бедряге…» До 20-х років ХХ ст. називалося «хутір Большой Караван». До речі, в одній із книжок ХІХ ст. написано: «Искусство приготовлять хлебное вино водворено у нас евреями, пенное вино называют оковиткою. Винокурни носили название караванов».

Будянская микротопонимика

Більша частина вулиць селища Буди має дві, а то й три назви.
Гарячий хутір. Сучасна назва вулиць – І. Франка, Київська, Борова, Ново-Московська. Походить від прізвища Сергія Гарячого. Ймовірно, на початку ХХ ст. саме його родина отримала землю на крайньому заході селища.

Гатка. Сучасна вулиця Кооперативна. За переказами, за часів кріпацтва (ймовірно, із середини ХІХ ст.) було заселено Клепку, яка стала головною вулицею так званих Дальніх Буд. Кордоном між двома районами стали луки річки Мерефа. Але необхідність спілкування односельців викликала потребу зробити гатку. Тільки по ній можна було попасти з однієї в іншу частину селища. Із середини ХІХ ст. тут з’явився міцний міст, який існує і нині.

Голоцуцків ставок і ліс – у північно-східній частині селища. Названі ім’ям поміщика Голоцуцкова Георгія Георгійовича, який, імовірно, жив на території колишнього піонерського табору, за іншою версією – по вулиці Трудовій. Кажуть, що Голоцуцків – іронічна кличка багатого пана Волошина, який мав багато земель у північній частині Буд і села Комарівки.

Грабіловка. Сучасна назва – вулиця Першого травня. Нова частина селища. Цю вулицю забудовували з кінця 1880-х років для робітників і службовців «Ново-Харьковской фабрики М. С. Кузнєцова в селе Буды». Існує декілька версій стосовно назви. 1. Багатих парафіян «грабили» (грабували) злодії. 2. У церковному комплексі була каплиця, де на ніч залишали труну (російською – гроб) з небіжчиком. 3. Восени листя гребли граблями.

Грунти. Так на підприємствах Кузнєцових називали казарми, що будувалися для евакуйованих з Ризької фабрики у 1914 р. Такі казарми збереглися до наших часів на Дмитрівській фабриці у Вербілках. Імовірно, аналогічні казарми зводилися і в Будах. У всякому разі, південну частину вулиці Фаянсовщик та кінець західної частини вулиці Першого Травня будяни називають «Грунти».

Клепка. Сучасна назва – вулиця Жовтнева. Це найбільша вулиця селища. Історична частина населеного пункту. Назва походить від прізвища Клепальських – родина, яка займалася ремонтом взуття й мешкала тут. Вірогідно, ця назва існує з кінця ХІХ ст., тому що колись мешканців цієї вулиці називали «іржавці». З походженням цієї назви пов’язують переказ про те, що харківські пани Рожковські, у яких була дача на Нижньому ставку, виміняли дев’ять собак на шість родин у селі Ржавець. Пізніше на них казали «іржавці», тобто «із Ржавця».

Могилки. Сучасна назва – площі Пролетарська та Революції. Історична частина населеного пункту. Походить від слова могила. У давнину тут був цвинтар. Потім його перенесли в інше місце. Коли це трапилось – невідомо. Із ХІХ ст. до 1930-х років тут був центр села. Наприкінці 1860-х років через Могилки було прокладено залізничні колії, що з’єднали залізничні станції Люботин і Мерефу.

Муховате. Урочище за півкілометра на південь від центру селища. Історична частина населеного пункту, документально згадується за 1881 р. Колись тут був культурний сад. Дерева, здебільшого яблуні, ростуть і плодоносять і досі. В урочищі є два маленькі ставки, які в сильну спеку пересихають. Кажуть, що запорожці закопували тут свої скарби, а джерело води з домішками срібла – чудодійне. За переказами, двоє братів-росіян сховали в цій місцевості скарб під мохом.

Орловський ставок. Був на крайньому заході селища, на ньому стояв млин будянського землевласника Миколи Орлова. Це було дуже мальовниче місце, тут проходило Водосвяття. Молодь каталася навколо ставка на конях, санях. Наприкінці 1930-х років через людську недбалість ставок витік.
Путрина Гора. Найвищий пагорб селища, розташований у південно-східній частині Буд. Там компактно селилися родини Путрів. Один схил пагорба межує із Зарицьким ставком, інший – з урочищем Муховате. Вулиці Вишнева, Польова, Редінговська стали забудовувати у 1980-х роках.

Радянка (Новоселівка, Очкурники). Історична частина населеного пункту. За часи радянської влади одну з найбільших вулиць назвали Радянська, та місцеві жителі її називають Радянка. Середина вулиці – одна із старіших у селищі, складала центр села. За переказами, мешканців вулиці називали «очкурники». Переказ повідомляє, що торговець-єврей запросив за свій крам такі гроші, що обурені селяни підвісили його на очкурі (поясі).

Раклячий хутір. Сучасна вулиця Мереф’янська. Колись шлях до села Комарівка йшов через місток. Часто під містком сиділи розбійники-ракли, вони нападали на проїжджих, бо було чути, як по містку їде віз, звідси й назва. Кажуть що одного разу саме в цьому місці розбійники спробували напасти на екіпаж, у якому їхав засновник фаянсової фабрики М. С. Кузнєцов. Візник не розгубився, шмагонув коней і тим врятував життя хазяїну. За цей мужній вчинок Матвій Сидорович зробив візника старшим конюхом на фабриці.

Сухий Яр. Сучасна вулиця В. Г. Короленка. Історична частина населеного пункту. Назва має іронічний підтекст: у цій місцевості завжди багато води, бо вона розташована поміж двома досить високими пагорбами.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №82 від 10.07.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ