Село Мечебилове під Харковом. Історія княжого роду та величної церкви

Село Мечебилове під Харковом. Історія княжого роду та величної церкви

russian-church.ru

Називати населені пункти не за іменем або прізвиськом, а за прізвищем – практика досить поширена.

Ми розповімо про один з таких випадків з досить екзотичним прізвищем.

Мечебилове. Село в Барвінківському районі. Населення, за даними 2001 року, – 652 особи.

Відомо, що землі на півдні Росії при Катерині Другій активно роздавали знаті. У 1782 році княгиня Парасковія Мечебилова заселяє селянами нові землі в Торському повіті. Про це свідчить Указ Азовської губернської канцелярії за цей самий рік, який наказував «...состоящую в Торском уезде, под слободой Мечебиловой княгини генерал-майорши Мечебиловой, землю 1000 десятин, с 1783 года положить в оклад» і стягувати в рік «за десятину по пяти денег».

Читайте також: КОЛИШНЯ РОЗКІШ СЕЛА ПІД ХАРКОВОМ. ВІД ПАНСЬКИХ МАЄТКІВ ЖОДНОГО СЛІДУ
                     МІСТО СМУТНОГО ЧАСУ. МІСТЕЧКО ПІД ХАРКОВОМ СПОКОНВІКУ ЗАХИЩАЛО РОСІЮ ВІД НАБІГІВ ТАТАР

У 1794 році дочка княгині Єлизавета виходить заміж, і мати за придане дає їй поселення, що має «фамільну» назву – Мечебилове. Утім, через два роки Єлизавета помирає, залишивши малолітнього сина Валерія, і господарем маєтку стає її чоловік – Федір Петрович Кукіль-Яснопольський, що залишився вдівцем. Він був родом із сім’ї нащадків сотника Сумського полку Степана Кукіль-Яснопольського, який отримав земельний наділ у 1704 році від Петра Великого в місті Білопілля.

Мечебилове було невеликим маєтком: у ньому жило всього 399 селян обох статей, розміщалися житловий дерев’яний будинок і дворові будівлі, біля будинку розкинувся великий фруктовий сад, а загальний земельний наділ помістя становив 4600 десятин. Як пише дослідник харківської давнини Андрій Парамонов, відомо, що Федір Кукіль-Яснопольський великі площі відводив під вирощування пшона й постачав його в російську армію.

Це – єдине, що відомо про організацію економіки в Мечебиловому на ті часи.
У 1808 році Федір Кукіль-Яснопольський отримав дозвіл на будівництво в Мечебиловому кам’яної церкви в ім’я святого праведного Йосифа Обручника, Давида Царя, Якова брата Божого. На момент подачі прохання в нього вже було заготовлено більше ніж 200 000 штук цегли, 200 четверток вапна. Будівництво було розпочато тільки в 1812 році, однак воно затягнулося, оскільки на заваді стала Вітчизняна війна. Крім того, вплинули на темпи зведення храму і його розміри, на які «замахнувся» господар маєтку: на момент побудови церква Йосифа Обручника в Мечебиловому вважалася одним із найбільших храмів губернії, сперечатися з нею за першість у цьому питанні могли тільки декілька соборів у повітових і губернському містах та церква в слободі Каплунівка Богодухівського повіту. Кам’яну дзвіницю також будували одночасно з церквою, глави і хрести на банях були позолочені, навколо облаштовано кам’яну огорожу. Храм було освячено 28 вересня 1816 року. Відомо, що для його причта Кукіль-Яснопольський виділив 120 десятин церковної землі і звів будинки.

Крім того, у храмі зробили чудовий іконостас: столярної роботи, він був пофарбований у білий і блакитний кольори і місцями позолочений червоним золотом.

Мабуть, син Федора Кукіль-Яснопольського помер рано. Є також непряме підтвердження того, що й сам Федір Петрович не дожив до завершення будівництва храму: прохання на освячення подавала його сестра Уляна. Саме їй Кукіль-Яснопольський залишив велику частину маєтку. А з рештою володінням чинить так, що його рішення називали потім «...редким подвигом любви к ближним»: він половині селян своїх дав свободу, з наданням на їх користь по шість десятин землі на чоловіка.

До речі, цікавий факт: вільновідпущеники переселилися на інший берег річки Бритай і заснували там село, яке назвали на честь свого колишнього господаря-благодійника Федорівкою.

«Прочел с удовольствием»

Цікаво, що селяни слободи Мечебилове, пишаючись своїм храмом, у 1897 році самі активно прикрашають його: на честь коронування Імператора Миколи II вони облаштовують у храмі новий іконостас. У ході робіт з’явилася можливість суму в 4200 рублів сріблом збільшити до 6500, зробивши іконостас ще кращим і багатшим. Проект іконостаса розробляв харківський єпархіальний архітектор Віктор Нємкін, а виготовляв його іконостасний заклад Рафаїла Трубіцина в Єльці Орловської губернії. На ікони Миколи Чудотворця і святої мучениці цариці Олександри було замовлено нові срібні з позолотою ризи.

Подане мечебилівськими селянами прохання на реконструкцію було відправлено Харківської Консисторією в Синод, а там його вирішили показати Миколі II. Імператор своєю рукою на проханні селян написав: «Прочел с удовольствием».
І ще один цікавий факт: село з однойменною назвою є в Омському краї. І зв’язок між двома Мечебиловими безпосередній. Після селянських заколотів 1904–1905 років Петро Столипін почав більш наполегливо вимагати від сибірської адміністрації нарізання нових ділянок для переселенців, які виштовхувалися з малоземельних губерній, подалі від поміщицьких латифундій.

У 1907 році проводяться нові землевимірювальні роботи в Сибіру, у західній частині сучасного Полтавського району, тоді ця територія входила до Української волості. У 1907 році було нарізано ділянки, на яких, серед інших селищ, виникло Мечебилове, засноване вихідцями з України.

До речі, церкву Йосифа Обручника, яка дивом збереглася до наших днів, з 1995 року відкрито для парафіян.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №130 від 30.10.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ