Що чекають чоловіки на 8 березня. Пригоди бувалого харків'янина

Що чекають чоловіки на 8 березня. Пригоди бувалого харків'янина

http://www.manhunter.ru

У прекрасної половини людства знаменне свято – Міжнародний жіночий день, або скорочено МЖД чи 8-Б, кому як до вподоби.

Його жінки, за «доброю» традицією очікують аж цілий рік і, не покладаючи рук, виховують діточок, ходять на роботу та пораються по господарству.

Знаємо всіх поіменно

Звісно, й чоловіки намагатимуться зробити все для того, аби МЖД став незабутнім для їхніх матерів, дружин, доньок, сестер, бабусь, тіток, першої куми, другої куми-однокласниці, сусідки через одну хату, сусідки через дві хати на паралельній вулиці та тещі... Особливо тещі, бо ця героїня великої кількості анекдотів заслуговує, та ще й як заслуговує! Гадаю, щодо цього в автора цих рядків буде багато однодумців. Хоча є й винятки. Пригадую свого товариша, якого так любила майбутня теща, що іноді різне на ум приходило, фантазія ж багата. Та різкі переміни сталися в їх стосунках коли він з її єдиною і неповторною донею побрався. Наступного дня Микита й пізнав, по чому не один, а принаймні два фунти лиха. Та як би там не було, а зараз у них ідилія, бо теща живе за 400 кілометрів, у Росії, і навідується нечасто. Ще чогось такого ж світлого в цьому сенсі й не пригадується.

Та 8-Б буде завтра, а от сьогодні право відсвяткувати мають і жінки, і чоловіки, і... одним словом, усі – від старого до малого та й ще меншого. Оце за давнім звичаєм зберуться всі вони після роботи, й давай гуляти за святковим столом. Та якщо в місті суджені часто працюють у різних місцях і можуть влаштувати святковий «апокаліпсис» окремо одне від одного, то на селі інша картина. Швидше за все, як кажуть в Одесі, зовсім не маслом. Словом, під пильним поглядом дружини особливо не розгуляєшся, і навпаки. Тут, аби не трапився конфуз, слід тримати марку, щоб увечері не перепало на горіхи, бо в дружини кулак міцний, та й сковорода кіло на п’ять потягне. А ще й завтра ніхто чарку не наллє, і ні на кого буде буйну голову прихилити. Хіба що на Барбоса, який у будці дрімає, мабуть, ковбаса наснилася. Буває й таке.

Цей день вони наближали, як могли

Люба тим часом немов соловейко щось щебече, весело так тьохкає і натякає, що 8 Березня – особливий день саме в її житті, і їй треба хоча б раз на рік належним чином відпочити. Тим паче, що в минулому році керівництво одного із слобожанських сільгосппідприємств пішло назустріч жіночкам і зробило їм повноцінний вихідний. Справді, комусь подарунок. А хтось ото виконуватиме всі забаганки своїх жіночок (слава Богу, аби хоч один день, а не більше, бо сильна половина людства цього не витримає). Вона коня, що скаче, не зупинить, та й у хату, що палає, не відразу зайде, бо добре подумає! Можливо, обійдеться й цього разу, хоча сподіватися на це не варто.

А тут ще й застілля в сільському клубі якось відразу не зладилося, про що красномовно свідчать обличчя чоловіків. Особливо мій кум – сидить, мов горопаха, причаївся й на шампанське дивиться, як Сірко на кобилу. Він-то знає, що це його Аврора (і де таке ім’я надибали батьки?!) запропонувала пити тільки шампанське, як французи за часів Наполеона, і ніякої горілки. Сказала – як відрізала, бо з нею не посперечаєшся, адже вона головний бухгалтер. А їй весело, танцює та сміється, мабуть, скоро щось заспіває зі свого святкового репертуару, приблизно таке:

Клара Цеткін випивши добряче,
По берлінським вулицям пішла.
Її профіль здалеку побачивши,
Розбігалась в жаху дітвора!

Повчальна перукарська історія

Та головний сюрприз очікував на чоловіків сільгосппідприємства попереду. Слово взяв керівник господарства і зробив всім жінкам подарунок від душі (не від тіла) коштом агрофірми. Краще б горілка на столі стояла, можливо б, цього не трапилося, та було вже пізно.

І хто його, небогу, за язик потягнув? Одним словом, він привселюдно заявив, що завтра вранці автобус відвезе геть усіх панянок до перукарні в райцентр, і їм зроблять модні зачіски, а за бажанням – ще й манікюр і педикюр. У чоловіків тимчасово запрацював мозок на весь наявний рівень IQ, і навіть трішки більше, бо підсвідомо відчувалося щось недобре. І так воно і сталося, бо всі жінки відразу посміхнулися не на всі 32 зуби, а враження таке, начебто їх принаймні було удвічі більше. Тоді вже вищезгаданий кум почав діяти, хоча й запізно, адже згадав, де сховано залишки самогонки, яку не посилили 23 лютого. Запиваючи самогонку шампанським, удалося якось вирівняти ситуацію, але думки були в усіх, як у Чапаєва перед форсуванням річки Урал. А тут ще веселенька жіноча стать вирішила «закруглятися», не забувши прихопити своїх суджених-ряджених. Та вони не встигли добре «нарядитися», бо на серці був справжній тягар – тягар завтрашнього МЖД...

Закукурікали вкотре півні (навіть трішки охриплим голосом), і настав день 8-Б. Ось воно, почалося, подумав Грицько, встаючи з правої ноги з ліжка (як завжди, щоб пощастило). Пошкрябав п’ятки, почухав спину ополоником. Але на серці було щось недобре, на душі тривожно, а ще й коктейль самогонки з шампанським на десерт давався взнаки. І тут на його бідолашні та каламутні очі потрапила записка від дружини. «Любий, з добрим ранком. Я поїхала робити модну зачіску, а ще педикюр і манікюр. Потім трішки походимо по ринку, хочу собі й доньці, яку взяла із собою, щось із речей на свято прикупити. Ледь не забула: нагодуй худобу, гусей, курей та кролів. Заріж і попатрай селезня Василя Івановича на обід. Звари картоплю, відкрий огірки, решту привезу з райцентру. Ті подарунки, що ти нам з донькою приготував і сховав на горищі під цибулею, ми вже побачили, і спасибі. Головне ж не подарунок, а увага – комусь їх подаруємо! Ще не забудь приготувати вечерю зі свічками, а Даринку покладемо спати раніше, щоб оці миттєвості були незабутніми. Цьом-цьом-цьом, твоя Христиночка!» – зазначено було на маленькому аркуші паперу. Маленькому, але такому значущому й відверто болісному для Грицька та його друга селезня Василя Івановича.

Пам’ятай, Грицю, з ким ходив на вечорниці

Грицька заціпило десь хвилин на двадцять після прочитаного листа від коханої, і він поринув, як кажуть, у Нірвану. З неї бідолашного витягли свині, які хрюкали, немовби перед Всесвітнім потопом. «Зголодніли, мабуть, поросятка – їсти хочуть. Та зараз зателефоную куму й дізнаюся, чим вас годувати, бо я механізатор за фахом, у тваринництві нічого не тямлю. Обійдеться, тільки не кувікайте на всю вулицю, бо сусіди подумають, що я кабанчика ріжу й на свіжатину позлітаються, як ото мухи на … мед. А Василя Івановича патрати не буду, і скривдити не дам, бо тільки тиждень тому навчив його пиво зі мною пити. Як я на товариша-почарківця руку підніму? Це ганьба мені буде на все життя! Тут щось придумаємо.

А от із вечерею при свічах упораюся без проблем. Оце в хаті вже місяць не доходять руки до ремонту електропроводки, і вона постійно «забезпечує» родині вечір без світла. Не підведе ж і зараз», – сказав про себе Грицько й поплентався на вулицю.

Обійстя зустріло його недоброзичливо, особливо підозріло поглядав на нього селезень Василь Іванович. Буцімто здогадувався, які думки «гризуть» господаря, але йому теж було зле. Грицько вчора після повернення із застілля в сільському клубі від душі напоїв його пивом, прихованим про всяк випадок. До того ж, в обох було похмілля, та на допомогу годі було сподіватися, адже Христя все сховала, знаючи слабкість свого судженого. Робити було нічого, до того ж знову сердито захрюкали свині. Чимось там їх нагодувавши, давши під одне місце півням, куркам та кинувши їм щось поклювати, чолов’яга почвалав до кролів. Вони були його слабкістю, бо ніколи не кувікали, не кудахкали, не скавчали, як Барбос, а мовчали. Довелося їх пригостити яблуками, бо нічого під руку не потрапило. Вони б сказали спасибі, але не вміли. Того дня, звісно, не «крякнув» і селезень Василь Іванович, бо Грицько знайшов простий вихід із ситуації і приготував, як то кажуть, святковий «підніжний» стіл. Нарубав там огірків, капусти, моркви, цибулі, картоплі зварив, ще якоїсь всячини, «освятив» усе це щедро олією – і вегетаріанський стіл вийшов на славу!

Сонце почало ховатися за лісом, і заскрипіла хвіртка, а це значить, що повернулися дружина й донька. Вони були прекрасні, як ото Міла Йовович і її донька Габо під час виходу нової кінострічки! А Грицько був, як Міккі Рурк, – неповторний і мужній, хоча й не встиг толком взутися (кум все ж таки приперся на чарку чаю), і зустрічав любих в одному черевику. І в цьому було щось своє – стильне! А потім настало святкове застілля – на столі переважали овочі, фрукти та «рибний день». Поруч на канапі крякав і Василь Іванович, якому дещо перепадало зі столу, але тільки не пиво – його не було (можливо, не для всіх).

Господарю піднесли й добру чарку – не шампанського, а нашої української горілки. Промовляючи тост, він згадав усіх: маму, дружину, доньку, сестер, бабусь, тіток, першу куму, другу куму-однокласницю, сусідку через одну хату, тещу… Незабаром стало темніти, і донька почала кліпати очима. Грицько по-батьківські відніс її до ліжка, тихо заспівав їй улюблену пісеньку про добрий вечір – добрим людям, і вона, посміхаючись, засопіла. А тоді він повернувся до Христини, і це була дійсно прекрасна весняна ніч. Сподіваймося, що й завтра в усіх буде незабутнє свято!

Ігор Тесло, матеріал з газети "Слобідський край" №29-30 від 07.03.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ