Шлюбний договір: права кожного з подружжя

21.06.2012 16:36 Культура
Останнім часом укладення шлюбних договорів набуває дедалі більшого поширення.

Незважаючи на це, далеко не всі питання щодо змісту шлюбного договору та порядку його укладання вирішено. Як укласти договір та не потрапити в халепу – про це розповідає головний спеціаліст відділу нотаріату Головного управління юстиції у Харківській області Валентина Клемпарська.  

Шлюбний договір – це домовленість наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладанням шлюбу, його існуванням і припиненням. Хоча шлюбний договір має значну специфіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому, оскільки Сімейний кодекс України тісно пов’язаний з Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається в письмовій формі й нотаріально посвідчується. Посвідчувати шлюбний договір можуть  як державні, так і приватні нотаріуси.

Хто має право укласти договір?

Учасниками шлюбного договору можуть бути не лише дружина та чоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрації шлюбу (наречені). На відміну від Кодексу про шлюб та сім’ю, новий Сімейний кодекс уточнює, що це можуть бути лише особи, які подали заяву на реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу. Це правило викликає деякі наслідки процедурного характеру, а саме: під час посвідчення договору нотаріусами в цьому разі необхідно перевіряти наявність поданої заяви до органів РАЦСу.

Якщо стороною є неповнолітня особа, для посвідчення шлюбного договору в нотаріуса необхідно надати письмову згоду батьків або піклувальника. Згідно зі ст. 22, 23 Сімейного кодексу України право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку: 17 років для жінок, 18 років – для чоловіків. Особа, яка досягла 14 років, має право на реєстрацію шлюбу за рішенням суду.

Сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо правового режиму їхнього майна, умови про надання взаємного утримання та умови стосовно утримання дитини.

Домовленість щодо «майбутнього майна»

Шлюбний договір – це єдиний вид договорів, предметом якого може бути не наявне, а так зване «майбутнє майно», тобто майно, що буде придбано сторонами в майбутньому. Даний момент принциповий для розуміння шлюбного договору. Це єдина ознака, яка дозволяє безпомилково відокремити шлюбний договір від інших подружніх договорів.

Сімейний кодекс України закріплює принцип спільності майна подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Водночас закон передбачає, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, умов ст. 60 Сімейного кодексу України. Це означає, що набуте за час шлюбу майно не належатиме подружжю на праві спільної сумісної власності.

Натомість, за бажанням сторін, подружжя може володіти майном на праві спільної часткової власності (з визначенням часток кожного подружжя в праві на майно) або воно може належати кожному з подружжя окремо – на праві приватної власності. Подружжя вправі домовитися, що майно, набуте за час шлюбу, належатиме сторонам на праві спільної часткової власності. У такий спосіб дружина та чоловік погоджуються, що набуте ними майно буде спільним.

При цьому сторони своєю домовленістю встановлюють розмір часток кожного з них у праві на це майно – тобто, перетворюють спільну сумісну власність на спільну часткову. Розмір часток дружини та чоловіка може бути різним – рівним або нерівним. Така домовленість має важливі юридичні наслідки.

Подружжя може включити до шлюбного договору тези, що повністю виключають можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності.

Весільні подарунки теж можна поділити

Подружжя в шлюбному договорі можуть встановити режим роздільності стосовно весільних подарунків. Так, шлюбним договором сторони можуть закріпити, що певні речі, подаровані подружжю на весіллі, становитимуть роздільне майно дружини або чоловіка. Сторони вправі також домовитися про те, що подаровані у зв’язку із весіллям речі належатимуть їм на праві спільної часткової власності з рівним або нерівним розміром часток кожного з подружжя в праві на майно.

Мову та релігію не регулюють юридично

Передусім, шлюбний договір не може регулювати особисті стосунки подружжя, а також особисті взаємини між батьками та дітьми. Ця норма достатньо чітко окреслює межі шлюбного договору й однозначно вказує на неможливість включення до нього умов особистого характеру. Таким чином, не відповідатимуть закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних і мовних пріоритетів тощо. Не можуть сторони визначити в договорі й майбутнє ім’я своєї дитини або обрання дитині прізвища одного з батьків (якщо батьки мають різні прізвища), закріпити порядок зустрічі дитини з одним із батьків (якщо батьки проживають окремо) або його родичами. Умови шлюбного договору не можуть погіршувати матеріальний стан будь-кого з подружжя.

У цьому договорі може встановлюватись чинність його окремих умов і після припинення шлюбу, зокрема – обов’язків колишнього подружжя  щодо дитини, батьків подружжя, кредиторів.

Крім того, Сімейний кодекс України регулює такі аспекти шлюбного договору, як можливість сторін змінити умови шлюбного договору (ст. 100 СК); право на відмову від шлюбного договору (ст. 101 СК); право одного з подружжя на розірвання шлюбного договору (ст. 102 СК); право одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої порушені шлюбним договором, ставити питання про визнання його недійним (ст. 103 СК).

Отже, шлюбний договір є найбільш універсальним засобом у сфері сімейних правовідносин: він, по-перше, може врегульовувати обидві групи майнових правовідносин між подружжям – і щодо майна, і аліментні; по-друге, він може передбачати встановлення прав і обов’язків як між самим подружжям, так і ті, що можуть виникнути між колишніми дружиною та чоловіком, так і їх правовідносини як батьків щодо своїх дітей.

Михайло Лисянський, матеріал з газети "Слобідський край" №74 від 19.06.2012

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта