Сходженню Благодатного вогню заважали араби. Спогади харків'янина
Він поділився спогадами про церемонію та своїми відчуттями від побаченого.
Церемонія підготовки до головної події для християн – Сходження Благодатного Вогню – відбувалася на наших очах, і полягала вона в такому.
З моменту, як запечатали Кувуклію, біля Храмі Гроба Господнього запала напружена тиша. У ці нервові та тривожно-млосні години очікування чітко усвідомлюєш присутність Творця у світі, розумієш: нехай ти олігарх, відомий політик чи аскетичний монах – ти всього лише крихта Божа – людина. Інше – хвала, наклеп, сум, радість – усе це «суєта суєт і млосність духу».
Раптом напружену тишу Храму розірвали голосні крики. Це православна арабська молодь безцеремонно розштовхала тих, хто стояв і, сидячи на спинах одне одного, буквально прорвалася до Кувуклії. Повиснувши на її стінах, юнаки голосно просили Господа і Божу Матір дарувати православним Благодатний Вогонь. Не менш ніж півгодини дружний хор вигукував: «Наша віра права, наша віра православна!». Прочанка з м. Ізюма Валентина, яка стояла поряд зі мною, зауважила: «Навіщо цей безглуздий і безтактний галас, адже він порушує велич очікування Чуда». На це їй, та й мені отець Максим відповів: «Це не шоу, а невідмінна традиція, що сягає біблійних часів. Ще давні євреї так «голосили» свої молитви, що руйнувалися єрихонські стіни, а пророк Давид (про що йдеться в Біблії) «стрибав і танцював перед Ковчегом Завіту».
Тривале очікування зненацька вибухнуло загальними радісними криками: Патріарх Феофіл ІІІ виніс запалені свічки. Відразу ж до нього потяглися сотні рук, і за кілька хвилин Вогонь осяяв увесь Храм.
Людський потік повільно посунувся до виходу. Разом з іншими, хто обережно ніс Благодатний Вогонь і дякував Богові за те, що Він дарував нам ще один рік життя, ми залишали Храм, обходячи стомлених від напруженого пильнування незворушно суворих поліцейських, які, побоюючись пожежі, незважаючи на сльози та зойки прочан, у місцях їх найбільшого скупчення спритно орудували міні-вогнегасниками, гасячи свічки. На обличчях багатьох, хто виходив з Храму, один і той самий вираз щирої та глибокої віри, надмірних і надзвичайних почуттів. Усі ми, як брати й сестри, піднесли єдину молитву біля Гробу Воскреслого з мертвих Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Здійснивши свою мрію, щасливі й вражені люди везли Святий Вогонь на свою батьківщину, повторюючи різними мовами світу слова пасхального привітання: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»
За матеріалами книги В'ячеслава Близняка "Слово про Святу землю"
матеріал з газети "Слобідський край" №53-54 від 04.05.2013