Святі отці Харківщини: як "вибивають" гроші на храм та знаходять ікони

Незважаючи на слабке здоров’я, святитель Іоасаф працював не покладаючи рук. Зовні він складав враження стриманої, суворої людини – але ця суворість була спрямована передусім на самого себе: про подвижництво святителя Іоасафа ще за життя ходили легенди. Відомо, що він вважав допомогу незаможним однією зі своїх головних турбот, що міг у молитві провести ніч біля ліжка важко хворого сіромахи, і хвороба після цього відступала.

Гроші від імператриці

У 1705 році на Полтавщині, у родовитій козацькій сім’ї Горленків народився первісток, якого назвали Іоакимом. Батько – бунчужний у гетьмана Данила Апостола – бачив сина спадкоємцем свого статку і сподівався, що той зробить кар’єру або світську, або військову, а тому віддав його до кращого навчального закладу того часу – Київської Братської академії. Але хлопчик з дитинства хотів служити лише Богу, а тому у віці 20 років, потайки від батьків, прийняв чернечий постриг під ім’ям Іоасаф.

У 32 роки він став ігуменом Лубенсько-Мгарського монастиря. Для відновлення обителі, що перебувала в жалюгідному стані, були потрібні гроші, тому Іоасаф поїхав до Москви – збирати пожертвування. Там, на зустрічі з Імператрицею Єлизаветою, він промовив слово про любов до Бога, яке так зворушило Єлизавету, що вона веліла видати йому дві тисячі рублів на спорудження храму. Ця поїздка зробила Іоасафа відомим при царському дворі і незабаром за особистою вказівкою імператриці його було зведено в сан архімандрита. Через три роки в Санкт-Петербурзі, у Петропавлівському соборі, у присутності Єлизавети було здійснено висвячування архімандрита Іоасафа в єпископа Бєлгородського. На ті часи Бєлгородська єпархія була однією з найбільших у Росії, до неї входили і Харківщина, і частина сучасної Воронезької області.

Ікону знайшов в Ізюмі

Харківщина входила до складу Бєлгородської єпархії до 1799 року. Отже, з часу призначення святителя Іоасафа на Бєлгородську кафедру і до його кончини в 1754 році наша земля була під його невпинним наглядом. Відомо, що з багатьма харків’янами святителя пов’язували і родинні, і духовні зв’язки. Так, його молодша сестра була дружиною українського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка. Та, мабуть, найважливіша подія, що пов’язує ім’я святителя Іоасафа з Харківщиною – це знайдення чудотворної Піщанської ікони Божої Матері.

Одного дня, під час поїздки єпархією, єпископ Бєлгородський прибув до Ізюма. В одній із церков він помітив давню ікону Богоматері, яку використовували як перегородку – за нею зсипалося вугілля для кадила. Впавши перед іконою на коліна і заливаючись сльозами, святитель вигукнув: «Володарко Небесна, пробач недбалість Твоїх служителів, не відають бо, що творять!» Він увійшов у храм, і велів поставити образ Пресвятої Богородиці позаду лівого кліроса. З того часу й почалося прославляння ікони, іменованої по всьому півдню Росії «Піщанською». Саме ця ікона стала однією з найуславленіших дивами ікон Харківщини: тільки за останні 50 років було 85 випадків зцілень завдяки молитві перед цим образом.

Святий за життя

Святителя Іоасафа шанували як святого ще за життя. А коли через два роки після його смерті відкрили кришку гробниці в усипальниці Бєлгородського Свято-Троїцького собору, виявилось, що мощі святителя Іоасафа нетлінні. У 1911 році святителя Іоасафа, єпископа Бєлгородського, було зараховано до лику святих. Після революції 1917 року раку з мощами було розкрито, а самі мощі вивезено з Бєлгорода спочатку до музею Комісаріату охорони здоров’я, а потім передано до Ленінградського музею релігії та атеїзму при Казанському соборі. У 1970 році в Ленінграді було зафіксовано випадки захворювання на холеру. Побоюючись поширення зарази, адміністрація музею розпорядилася поховати тіло на цвинтарі або закопати в підвалі. Але два тесли таємно від музейного начальства сховали святиню на горищі, в одному з відсіків перекриття.

Згодом один з них розповів доньці, віруючій жінці, про те, що знайшов на горищі собору дерев’яну раку, в якій лежало тіло, огорнуте пеленами. Було встановлено, що це мощі Іоасафа Бєлгородського.

16 вересня 1991 року мощі святителя Іоасафа було повернено до Бєлгорода, рака з ними перебуває в Преображенському кафедральному соборі.

Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" №90 від 30.07.2013