Таємниці життя Льва Ландау: Брачний пакт про ненапад та харківські репресії
Про життя видатного фізика матеріал "СК".
Наприкінці 1920-х Харків стає третьою в країні (після Москви та Ленінграда) столицею фізики: тут створюється Український фізико-технічний інститут. У серпні 1932 року в УФТІ з’являється і Лев Ландау. До того часу Ландау було 24 роки, і він тільки-но повернувся з дворічного закордонного наукового відрядження.
Біографи відомого фізика про причини його переїзду до Харкова з Ленінграда після повернення з-за кордону зазвичай кажуть непевно: «...не порозумілися». Він дійсно був непростою людиною і його своєрідний гумор, його манеру спілкування, його звички іноді справді важко було зрозуміти. А в Харкові починалася нова велика справа, яка обіцяла бути цікавою, і Ландау перебирається до столиці України.
Саме в Харкові Лев Ландау зустрів жінку, яка вразила його уяву. Конкордія Дробанцева – хімік-технолог на заводі КОФОК (кондитерська фабрика «Красный Октябрь») була дивовижно гарною. Ландау одружився з нею, але, вірний собі, надав їй «Брачний пакт про ненапад», що передбачав цілковиту свободу для обох у стосунках з іншими людьми і штрафи за ревнощі.
Одночасно з роботою в УФТІ, з осені 1935 року Лев Ландау викладає в Харківському університеті. Академік Яків Файнберг згадував: «Якось А. В. Желеховський (декан фізико-математичного факультету) привів до аудиторії хлопця, вдягненого в пристойну закордонну куртку, страшенно пожмакані полотняні штани та босоніжки на босу ногу. Желеховський з похмурим виглядом залишився в аудиторії, сказавши, що віднині лекції читатиме не він, а професор Ландау.
І той відразу ж звернувся до аудиторії зі словами, що досі студентів навчали «дрімучі зубри», і навчали не тому, чому слід». На різкі оцінки новий викладач не скупився, нещадно висміюючи лінь та неуцтво, а в сесію на одному з іспитів половині групи поставив двійки. Студенти почали скаржитися до парткому, що Ландау ставиться до них зверхньо. В умовах, коли починалася кампанія боротьби з ідеалізмом у науці, цього було достатньо, тим більше, що нестриманий на язик Ландау обізвав матеріалізм «шкідливим для науки схоластичним ученням». Однак і кінець 1935, і майже весь 1936 рік минули відносно спокійно.
Наприкінці 1936 року атмосфера в Харкові розпалилася. Процеси проти троцкістів ішли один за одним. На парткомі один з діячів заявив, що харківські вузи є гніздом троцкізму, і ректор університету з дня на день чекав чергових викриттів. У такій ситуації Ландау, проти якого повстали студенти, міг накликати біду не лише на себе.
Ректор запропонував Ландау написати заяву про звільнення «за власним бажанням». Той відмовився і, гримнувши дверима, пішов. Через два дні заяви про звільнення на знак протесту принесли колеги з УФТІ – Олександр Ахієзер, Ісаак Померанчук, Вадим Горський, Лев Шубников, Євген Ліфший, Абрам Кікоїн. Справа повернулася на лихе: це було кваліфіковано як антирадянський страйк фізиків.
Усі, крім Ландау, написали покаянні листи, усвідомивши свою помилку, однак за місяць їх усіх було звільнено наказом ректора «за власним бажанням». Ландау до того часу був уже в Москві, у Капиці. Попереду в нього були арешт, допити, щасливе позбавлення долі зека у урядовій шарашці завдяки заступництву того ж Капиці, роки страху та обережності, наукові злети і – трагічний день 7 січня 1962 року, коли трапилась безглузда автомобільна аварія. Ландау прожив ще шість років, відновившись, як казали лікарі, до рівня середнього провінційного професора. Увесь цей час Кора була поряд з ним. Він казав, що розпочне наукові дослідження, нехай тільки спочатку мине біль. 1 квітня 1968 року Ландау помер.
Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" №76-77 від 29.06.2013