Тут могла бути й ваша... Про рекламні приколи

Тут могла бути й ваша... Про рекламні приколи

Вона вражає, захоплює, привертає, відштовхує, набридає, обурює...

Емоцій, які викликає в нас ця «дама», складно перерахувати, бо ж і облич у неї не злічити. А все завдяки невгамовній енергії та креативності її авторів, у яких теж, до речі, бувають творчі кризи.

М’ясний шлях їжака

Це плем’я азартних трудоголіків, тонких психологів, командних бійців і непересічних особистостей із високим IQ. Як і в будь-якій професії, у галузі PR та реклами бувають підйоми і спади, влучні рішення і тупикові ситуації. Адже іноді доводиться демонструвати дива винахідливості, аби влаштувати замовника.

Серед рекламістів гуляє історія їжачка, якого знімали для реклами фруктових соків. За задумом замовника реклами, їжак мав хапати й тягнути яблука, з яких потім робили соки. Причому в цій ролі треба було зняти саме живого їжака. Зйомки (точніше, муки рекламістів) тривали півтора тижня. Виявилось, що колючі тварини, усупереч поширеному переконанню, надають перевагу дичині та іншому м’ясу, а не фруктам. Щоб примусити головного героя хоча б наблизитися до яблука, фрукт намащували м’ясним соком і вдавалися до інших подібних хитрощів.

Муки рекламної творчості відчув на власній шкурі й Володимир Фоменко, який має досвід роботи PR та реклами у великих національних та іноземних компаніях, очолював харківське відділення національного інформагентства «Укрінформ», а сьогодні поєднує рекламну та піар-практику з викладанням цієї дисципліни на кафедрі журналістики ХНУ ім. В. Н. Каразіна. За словами фахівця, його робота в декількох серйозних комерційних структурах виключала можливість появи всіляких ляпів, проте деякі курйози все ж траплялися.

І мертві ящірки лякають

– Для нового жіночого журналу, серед засновників якого тоді був і я, на обкладинку першого номера вирішили розмістити рекламу спонсора випуску, – згадує Володимир Костянтинович. – Фірма мала назву «Саламандра», на честь ящірки, яка нібито в полум’ї не горить. Фірма страхова, задум було зрозуміло. З нами тоді працювали дуже талановиті дизайнери – студенти нашої академії дизайну і мистецтв. Вони вигадали ідею: напіводягнена дівчина, на оголеній колінці якої сидить ящірка. Замовник сказав ОК. Тепер треба було знайти ящірку й дівчину.

Знятися на обкладинці журналу зголосилася студентка – подружка дизайнера, яку поки що в деталі місії не посвячували, розповідає Володимир Фоменко. Живу саламандру в Харкові тоді знайти не вдалося. Опудало ж випросили в зоологічному музеї під чесне слово. Але замовник бажав живу! У результаті тривалого make-up опудалу вдалося надати вид відносно живої ящірки. Фотограф запевнив, що решта – справа його техніки, тим паче що в реальному житті ящірка активних рухів без причини не робить. Фотограф, дівчина й саламандра закрилися в кімнаті для зйомок. І раптом крізь двері почувся страшний лемент. Виявилось, дівчина панічно боїться мишей, пацюків і ящірок, і коли їй на оголене коліно почали прилаштовувати страшного звіра, студентка була шокована.

– Не знаю, як фотографу вдалося все ж таки зробити знімки – їсти ж усі хочуть... але кадри були, і журнал вийшов з такою обкладинкою. Добре, що обличчя дівчини не потрапляло в кадр, адже зйомки довелось би переносити чи відміняти – занадто воно було розлюченим, – посміхається рекламіст.

Хода від... п’ясті

Іноді, щоб зобразити певний образ або бренд, не обов’язково передавати його буквально. Наш співрозмовник згадує колишню колегу, з якою доводилось працювати на зорі 90-х, коли справжня комерційна реклама в Україні тільки зароджувалась. Для одного з відеороликів треба було зняти такий кадр: жіночі ніжки, які швиденько тупотять по пляжу до води. Знімали декілька днів різних людей, і нічого не подобалось. Потім Людмила (так звали цю рекламістку) у відчаї запропонувала: «А давайте ось так...» І зобразила процес двома пальцями руки – така собі стилізація «топ-топ». Вийшло досить утішно й цікаво, момент увійшов у ролик.

Часто-густо власники компаній вигадують такі назви для свого «дитяти», які або неможливо зобразити, або візуалізація лише нашкодить репутації.

– Я розробляв рекламну концепцію для фінансової компанії, яку планували назвати «КИТ». Вигадували слогани, різні варіанти візуалізації кита. На жаль, усі ідеї пішли у смітник, і засновники передумали «заводити» кита, – каже Володимир Фоменко.
У деяких випадках засновники принципово не хочуть змінювати назву своєї фірми, незважаючи на всі докази й переконання від спеціалістів, що наперед можуть передбачити реакцію споживача. Наприклад, подібний ляп було припущено при створенні слогану для агентства з нерухомості. Він звучав «Рухаємо нерухоме».

Агентство втомили дзвінками люди, які хотіли перевезти меблі та інші важкі речі. А скільки приводів для насмішок може викликати назва торгової марки шампунів «Кінська сила»! Рекламісти іноді зазіхають на святе. У романі «Generation «П» Віктора Пелевіна головний герой, піарник Татарський, придумав слоган для рекламного кліпу, в якому йдеться про збирання коштів на будівництво храму – «Солидный Господь для солидных господ». За задумом, цей слоган мав залучити до меценатства бізнесменів. І хоча це лише роман, але й у реальному житті є приклади надмірної креативності рекламників.

Реклама двохсотрічної давнини

Сьогоднішній споживач волів би менше «насолоджуватися» шедеврами рекламної творчості, адже їх присутність у всіх шарах суспільного життя більше пригнічує, ніж захоплює. І все ж певна користь від цієї «блакитної отрути» є.

Візьмімо хоча б примірник газети «Харьковские известия» за 1817 рік. Майже колонку займає надруковане в середині газети звернення читачів до видавців, у якому є подяка. Ні, не за те, що сіють «розумне, добре, вічне», а за цілком «земні» діяння – за оголошення: «Спасибо вам, господа, за доброе намерение вспомоществовать нам в нашей промышленности и в наших экономических работах. Как часто два соседа на 5 верстах имели надобность один купить, второй продать шпанскую шерсть, кирпич, холст и пр., и не находя средств объявить о сем, всякий из них терял свои выгоды». Харків’яни доходи втрачати не люблять, а тому оголошенням було присвячено доволі багато площі у виданні – ціла шпальта. Чого тільки там не було: пропозиції купити книги, театральна афіша, хтось цікавився втраченими речами, хтось продавав будинок або садибу, хтось шукав прислугу, а хтось – попутників для подорожі до Москви. В одному з номерів за 1818 рік можна прочитати рекламу й такого змісту: «Мадам Передерьева-Девилль, модная парижская швея, сим имеет честь известить почтеннейшую публику, что она шьет в последнем вкусе разные женские уборы; квартирует в доме купца Глухова в нижнем этаже в Московском – что ниже гимназии – переулке».

Піар від Маяковського

Та не тільки текстовими оголошеннями й плакатами приваблювали харківські товаровиробники споживачів до своєї продукції або послуг. Наприклад, реклама кондитерських виробів знаменитої фабрики Жоржа Бормана вже тоді вважалась витвором мистецтва. Обгортки, плакати, листівки, календарі, прейскуранти тиражувалися в найкращих російських і навіть французьких літографських майстернях. Окрім рекламної, інформаційної функцій, упаковка відігравала повчальну, виховну ролі. Так, серія обгорток шоколаду «Азбука» нагадувала сторіночки абетки, де зображення різних предметів і понять ілюстрували літери алфавіту. Випускалися коробки монпансьє й обгортки карамелі, на яких було зображено портрети великих письменників з цитатами з їхніх творів, обгортки цукерок з ілюстраціями до відомих казок.

Серед зразків упаковки фабрики Жоржа Бормана були також вельми оригінальні розробки, як-то обгортка шоколаду «Художник», яка була одночасно картинкою-розмальовкою. Такою ж незвичайною є ідея відомого бізнесмена вкладати в коробки із солодощами паперові заготовки та ілюстрації для створення оригамі. А найпривабливішою була серія упаковок – бонбоньєрок для шоколаду. Зображення на коробочках граціозних красунь: лукавих, замріяних, загадкових, в елегантному вбранні, у вишуканих капелюшках, що відповідали зразкам новомодних журналів. Вони не залишали сумніву про витончений смак найвибагливіших споживачів саме цих солодощів.

Якщо вірити Остапові Бендеру, реклама – це двигун прогресу, а отже, рекламістів можна вважати найпрогресивнішими людьми. До цього додамо, що рекламною творчістю не гидували й досить відомі високоосвічені творчі люди. Згадаймо хоча б відому фразу – символ агресивної реклами, написану геніальним Володимиром Маяковським у 1923 році: «Извещаем вас/ – лучший выбор ветчин и колбас / нигде кроме / как в Моссельпроме».

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №128 від 26.10.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ