Учителька Поліна. Читала лекції на фермі, будувала школу з церкви

Учителька Поліна. Читала лекції на фермі, будувала школу з церкви

http://vistibal.ucoz.ua/

Пишається і дорожить Балаклійська громада своїми старожилами.

Поліну Марківну Гладуш, колишню вчительку початкових класів, односельчани особливо шанують. Цьогоріч їй виповнюється 90 років, 69 з яких вона прожила в Борщовій.

Класи, розкидані по селу

Працювати до Борщівської початкової школи молода вчителька Поліна приїхала першого повоєнного літа. Пригадує, тоді вирішила: перше враження від школи підкаже – залишатись у селі чи повертатись до міста. Воно ж виявилося невтішним: уцілілих хат тут майже не залишилось, люди жили в землянках, класи розміщувались у восьми хатах, розкиданих по різних вулицях. Душу заполонили сум та розчарування. Тоді розраяла та втішила молоду вчительку Тетяна Скирта, в оселі якої розміщувався один з класів. У її кімнаті стояли довгі столи, лави, висіла дерев’яна дошка, підлога була вимазана глиною. Клас був підготовлений до навчального року.

Перший вечір у селі запам’ятався вчительці молодими голосами та звуками гармоні. А в душу назавше запала пісня «Де ж той млин, що на яр похилився». Однак роздуми не покидали вчительку майже до ранку. Наступного дня таки вирішила відмовитись від призначення. Вислухавши, завідувач райвно переконав її, що треба залишатись у Борщівці, де на педагогів чекають майже 200 школярів. Тож з його благословення у 1946 році і почалася педагогічна діяльність Поліни Марківни.

Цегла зі святині

Уже 1 вересня вона познайомилась з молодою та енергійною завідувачкою початкової школи Таїсою Дудник. Разом з нею і почали навчальний рік. Перший день навчання минув невтішно. Багато дітей не прийшли до школи, бо були голодні, босі, бракувало одягу.

Закон про обов’язкове навчання не виконувався, і після уроків учителі змушені були йти до батьків та вмовляти їх, щоб відпускали дітей до школи. Це, звичайно, допомагало, але збігло чимало часу, перш ніж усі діти почали ходити до школи. А на вісім класів усього було два вчителі! Працювали у дві зміни. Читали і писали тільки в школі, бо вдома в дітей нічого не було.

Через два роки Поліна Марківна стала завідувачкою початкової школи, а ще через рік – директором. Борщівська школа стала семирічною. Із часом виникла потреба в побудові нової школи і забезпеченні її педагогічними кадрами. На плечі молодої, але наполегливої директорки лягло чимало проблем. На допомогу прийшло все село. У центрі Борщівки лежала в руїнах церква. Звідти й брали цеглу на школу. Серед тих, хто в числі перших трудився на розібранні руїн, був і вчорашній фронтовик інвалід війни Захарій Гладуш, який працював завгоспом і вчителем фізичної культури одночасно. Із ним і пов’язала свою долю Поліна. Разом працювали в школі, разом розбудовували село (Захарій Андрійович незабаром став сільським головою), разом ростили дітей, порались по господарству, аж поки старі рани не забрали чоловіка з життя.

Перша порадниця

У 1950 році Поліна Марківна стала завучем і вчителем початкових класів. Працювати стало легше, бо з’явились зошити, підручники, шкільне приладдя. Батькам надавалась допомога дитячим одягом, взуттям, продуктами харчування. Діти раділи і з бажанням ішли до школи навчатись. Пропрацювавши кілька років, Поліна Марківна зрозуміла, що саме тут її місце. Навчальний 1952 рік розпочався вже в новій школі. Коли вона стала восьмирічною, вчителям доводилось викладати відразу по кілька предметів. Молодий професійний учительський колектив ніс просвіту в село. Учителі виступали з лекціями в полі, на фермі, в тракторній бригаді. Вони були першими порадниками, наставниками, їх поважали, до них прислухались.

Поліна Гладуш пропрацювала в Борщівській школі 40 років. Була першим учителем не в одного покоління. По-різному склались долі її випускників, але всі вони достойні, працьовиті люди. Вони пам’ятають свою першу вчительку, запрошують на зустрічі випускників, на які, на жаль, вона за станом здоров’я вже не може прийти, відвідують удома, пишуть їй листи, присвячують вірші.

Л. Шульга, підготувала Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" №11 від 27.01.2015

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ