Володар флейти. Український італієць – на харківській сцені

Володар флейти. Український італієць – на харківській сцені

Перша флейта і соліст Оперного оркестру в Сассарі, оркестру асоціації «Ф. Маркетті» в Камеріно,

Італійського філармонічного оркестру Станіслав Зубицький родом з України. Нещодавно він побував у Харкові.

У всьому світі налічується всього сім тисяч майстрів гри на флейті. Існує інформація, що до 20-х років ХХ ст. популярності добивалися флейтисти лише з Франції. І дійсно, професія флейтиста досить рідкісна, більшість відомих музикантів живуть у Європі та Сполучених Штатах Америки. Але, за словами музикознавців, сьогодні цей музичний інструмент набуває популярності й в Україні. Яскравим доказом цього днями став концерт відомого світового флейтиста з Італії Станіслава Зубицького й Харківського молодіжного академічного оркестру «Віртуози Слобожанщини».

«У нього кліше європейця – завжди посміхається»

Відомий флейтист, що побачив за свою концертну діяльність немало оркестрів у різних містах Європи, робив свої перші музичні кроки в Києві. А продовжив освіту в Італії, закінчивши консерваторію ім. Джоаккіно Россіні в Пезаро. Він стипендіат престижної премії Северіно Гадзеллоні. Відточував майстерність володіння складним духовим інструментом у престижних італійських академіях Сиєни й Флоренції. Учився мистецтву володіння флейтою у професора Д. Руджері. Сьогодні Станіслав живе і працює в Італії, виступаючи з концертами не тільки на території «італійського чобітка», а й за його межами. На запрошення знаменитого флейтиста Р. Уїльсона вчився також в Йєльському університеті (США). Два роки тому вперше після 15-річної відсутності повернувся з концертами на батьківщину, до України. У нинішньому концертному сезоні Станіслав Зубицький виступає з оркестрами найбільших міст України. Харків став п’ятим у гастрольному графіку віртуоза.

– Станіслав сам вийшов на нас, – розповідає керівник-диригент МАСО «Віртуози Слобожанщини» Тарас Куценко. – Адже наш оркестр колись грав з його братом, теж музикантом, віолончелістом. Спочатку ми думали грати тільки класику, а потім я запропонував Станіславу додати ще якоїсь легкої, сучасної музики.

За словами керівника Харківського оркестру, після спільних концертів із запрошеними музикантами весь оркестр починає звучати по-новому. Це завжди йде на користь і професіоналам, і новачкам.

– Він нам підказував цікаві речі протягом репетицій, – ділиться Тарас Куценко. – До того ж, він грає плотне піано («піано» – одне з базових позначень гучності музики, що означає тихе звучання. – Авт.), і оркестр має грати, відповідно, плотне піано, аби не заглушувати соліста. Для нас це безцінний досвід.

Усього три репетиції – і концерт. Назву дійства підібрали відповідну – «Володар флейти». До того ж, італійський віртуоз підготував чимало сюрпризів для харківських глядачів. Наприклад, ефектно виходив із флейтою з оркестрової ями під час гри оркестру або кумедно підтанцьовував. Особливої кумедності цим танцям, мабуть, придавав двометровий зріст флейтиста.

– Ну, у нього, звичайно, кліше «європейця», а це означає, що в нього на обличчі завжди посмішка, навіть коли він втомлений, а також доброзичливе ставлення до всього, що його оточує, – пригадує диригент МАСО «Віртуози Слобожанщини». – І, головне, що це передається в його музиці. У Станіслава щира, легка гра, дивовижна техніка й манера виконання.

Станіслав Зубицький, справді, справляє добре враження навіть поза сценою. Після двогодинного концерту він не відмовив жодному харківському глядачеві дати автограф (а таких охочих зібралося чимало) або перекинутися декількома словами. Скористалися нагодою і ми.

«Уже не знаю, хто я»

Кор.: Станіславе, які у вас враження від репетицій та спільного концерту з харківськими «віртуозами»?

Станіслав Зубицький: Відчуття – немов вертаєшся на 20 років назад, коли я сам грав у оркестрі. Мені знайомо, що відчувають музиканти МАСО «Віртуози Слобожанщини». Для молодіжного оркестру в них дуже гідний рівень. У нас, звичайно, був напружений період репетицій, адже завжди хочеться більшого. Але концерт мені сподобався, дуже веселий вийшов, навіть вдалося потанцювати.


Кор.: Ви десь училися танцювати?

С. З.: Професійно я ніколи не вчився танцювати, але полюбляю цю справу. Рух – це життя, тож, коли є нагода, я люблю порухатись. Мені взагалі завжди треба тримати себе у формі, адже з частими переїздами, з постійним недосипанням вранішня зарядка або пробіжка – це моє спасіння.

Кор.: А чим взагалі займаєтесь у вільний час, якщо, він, звичайно, у вас є?

С. З.: Часу, звісно ж, немає взагалі. Я звик віддаватись своїй професії, весь свій час я присвячую музиці, мене навіть виганяли з консерваторії в Італії, тому що грав там з ранку до ночі (сміється). Щодо хобі, то паралельно із здобуттям музичної освіти я закінчив Інститут мистецтв за спеціальністю «кераміст». Щоправда, я вже нічого не пам’ятаю. Але в той час я виліплював горщики, розфарбовував, малював на них флейти та дарував їх своїм викладачам.

Кор.: А коли ви вперше «познайомилися» із флейтою?

С. З.: Коли моя матуся була вагітною, вона складала іспити у консерваторії. Я всмоктував музику з молоком матері. Тобто, я займаюся музикою все життя і ще дев’ять місяців (сміється). Я виріс у родині музикантів, тож мене з дитинства залучали до музичних інструментів. Перепробував грати на багатьох музичних інструментах, і врешті-решт вирішив зупинитися на флейті.

Кор.: Чи легко вам дався 20 років тому переїзд до Італії?

С. З: Перший місяць був для мене трагедією, адже я нічого не розумів, це зовсім інша культура, мова. Через три місяці я вже розмовляв італійською, спокійно ходив вулицями, і все було нормально. Сьогодні я там себе відчуваю як риба у воді. Адже там я школу закінчував, консерваторію, тому культуру їх знаю досконально. Навіть мій акцент сьогодні мене вже усюди викриває. Коли після 15-річного розставання з Україною я повернувся та зустрівся зі своїми однокласниками, вони мене називали «італійцем». Але на сто відсотків я себе не можу ідентифікувати зі справжнім італійцем. Тим паче я стільки об’їздив країн, у стількох із них мешкав, що я вже не знаю, хто я – італієць, українець чи хтось інший.

«Не завжди поміщаюся з оркестром»

Кор.: Я знаю, що у вас в Італії ціла колекція флейт, і кожна з них має дивовижну історію. Чи не поділитеся з читачами якоюсь з них?

С. З.: 20 років тому, коли я вперше приїхав до Італії, зі мною відбулась одна історія. Річ у тім, що наші флейтисти грали за німецькою системою. Тобто, механіка вітчизняних флейт відрізнялася від закордонних інструментів. І ось, я приїжджаю до Італії, і в мене ламається там флейта. Саме під час мого виступу на концерті з моєї флейти вискочив гвинтик, і я дограв твір до кінця, встромивши замість гвинтика, що відпав, звичайну зубочистку. Після концерту до мене підходить один знайомий, колишній флейтист і дарує мені свою стареньку флейту. Ця флейта була стара, облізла, зеленого від віку та дощів кольору. Але її жахливий стан був не головним її недоліком, найстрашніше, що вона була з іншою системою. Тож, мені довелося весь сезон в Італії дограти із зубочисткою. А потім завдяки цьому подарунку я перейшов на універсальну систему, якою користуються музиканти в усьому світі. До речі, ця флейта зберігається в мене досі, як добра пам’ять про моє музичне «зростання».

Кор.: Ви починали свою музичну кар’єру саме в оркестрі. А чи легко було відірватися від нього у сольне «плавання»?

С. З.: Я досить завеликий для оркестру, не завжди поміщаюся з ним на одній сцені. Але якщо без жартів, я із самого початку думав про сольну кар’єру, гра в оркестрі була обов’язковим етапом, це школа, це виховання. І тому, коли я приїжджаю, як сьогодні, виступити з оркестром, то дуже добре розумію, що оркестрові музиканти відчувають. А це дуже важливо для спільної зіграності та для уникнення непорозумінь.

Кор.: Чи вдалося вам між репетиціями прогулятися вулицями Харкова? Яке враження склалося від нашого міста?

С. З.: Я встиг прогулятися Харковом, адже репетицій було небагато. Мені дуже сподобались ваші вулиці. Я дуже полюбляю великі міста. Раніше мій гастрольний графік включав готель і сцену, а нещодавно я став виходити в міста. Бо вже багато поїздив світом, а згадати мало що можу. У ваше місто я обов’язково дуже скоро повернуся. Ось майже перед цим інтерв’ю до мене підійшли з музичного училища та попросили, аби я провів для них майстер-клас. Передавати свій досвід, ділитися своїми музичними секретами – для мене буде в радість.

Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №128 від 25.10.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ