Як Графське стало Радянським. Історія одного маєтку під Харковом (ФОТО)
Засноване воно в 1655 році, і спочатку називалося Андріївкою (мабуть, як це часто бувало, на честь храму Андрія Первозванного). Після заснування минуло трохи більше 70 років, і село разом з навколишніми землями потрапило до рук графів Гендрикових. У нього з’явилася нова назва – Графське. Імперію, що щедро роздавала титули і землі, рухнула на початку ХХ століття, і з 1928 року невеличке село у Вовчанському повіті знову змінює ім’я – відповідно з новими тенденціями, на Радянське.
Селянські графи
Селянка Марта Скавронська, ставши імператрицею Катериною Першою, не поспішала визнавати ні своє селянське походження, ні своїх братів і сестер. Проте, до Петербурга вона їх перевезла. Братам Карлу і Фрідріху вона дарувала графський титул у 1727 році, не називаючи їх своїми братами. Але нас цікавлять сестри імператриці – точніше, одна з них, Христина, що була заміжня за литовським селянином Симоном Гейнріхом (Гендриком). Саме звідси бере свій початок рід Гендрикова. Але прославиться він пізніше. А поки що російський історик і публіцист, князь Михайло Щербатов записує: «...що носять милість на собі монаршу... Ефімовскій, Скавронской і Гендриков, про яких усіх разом можна сказати, що вони були люди дурні й розпусні». Характеристика не з приємних.
Слава, багатство, високе положення і графський титул прийшли до Івана Гендрикова – племінника імператриці, сина Христини й Симона. Саме Івану його тітка Катерина Перша подарувала маєток Андріївка на Слобожанщині, що належав раніше барону Шафирову, і після його опали відібраний у казну – той самий, який незабаром став називатися Графським.
Іван навчався в кадетському корпусі, брав участь штурмі Очакова і дністровському поході, швидко роблячи військову кар’єру. Повернувся до Петербурга в момент боротьби за владу між урядом Анни Іоанівни і цісаревною Єлизаветою Петрівною. Ця боротьба завершилася, як відомо, перемогою Єлизавети, що стала імператрицею. Про роль Івана Гендрикова в цьому палацовому перевороті ми нічого не знаємо, але через півроку, в день коронації, Іван Гендрик, його старший брат Андрій і його сестри Марія та Марфа отримали графський титул.
Коли на престол зійшла Катерина Друга, Іван Гендрик опинився в зеніті слави. Саме він супроводжував імператрицю в Москву на коронацію, за що отримав чималу на ті часи суму – 7 тисяч763 рублі й посаду шефа Кавалергардського корпусу. Що за чорна кішка пробігла через два роки між імператрицею і графом – невідомо, однак він змушений був подати у відставку. Людиною він був дуже заможною – мав два будинки в Москві і Санкт-Петербурзі та великі землі в Харківській губернії.
Зразковий маєток
Рід Гендрикова володів Графським аж до Жовтневої революції. Господарювали тут з блиском і розмахом, але водночас дбайливо. Їм належали великі маєтки при селах Графському та Петропавлівському, із заводами кінським, мериносовим, винокурним, селітряним і цукровим, борошномельним млином, сукновальнею, олійницею та фабриками: полотняною, килимовою та екіпажною.
Що ж до самої садиби, то всі, хто її бачив, описують як надзвичайно мальовничу, а будинок називають справжнім палацом : «...Зала (Бальна. – Авт.) теж гідна палацу. Вона розділена арками, що спочивають на парних коринфських колонах, на дві частини... Нагорі в арках – хори з дуже красивою балюстрадою. У середньому прольоті – печі старовинні з колонами, настільки красиві за своєю обробкою, що цілком підходять до обробки залу. Величезні пальми надають їй урочистого характеру» – так описує садибу мистецтвознавець Георгій Лукомський, який побував у ній на початку ХХ століття. Відомо, що життя тут була поставлено на широку ногу. За спогадами старожилів, тут були розкішні оранжереї, парники й теплиці, в яких вирощували лимони, персики, квіти й ранні овочі. На березі річки була графська купальня з диванами та дзеркалами. Неподалік від графського будинку (висотою в три поверхи і з 77 кімнатами) був манеж – одна з найкрасивіших споруд садиби. До речі, старожили згадували, що граф тримав кінний завод з 300 кіньми. Розповідали так само, що навпроти графського будинку була будівля акушерського пункту, і акушерка обслуговувала і слуг маєтку, і жителів села. Були в Графському й безкоштовні ясла для дітей місцевих жителів, які працювали влітку. Одна із старожилок, якій довелося бути в цих яслах, згадувала, що там добре годували, було багато іграшок, а дітей переодягали в спеціальне ясельне сукню.
Господарі приїжджали у Графське кілька разів на рік, як правило, влітку. Решту часу вони проводили в столиці. На честь сімейних свят закатували розкішні торжества. Ось фрагмент із спогадів Трохима Скубока, 1886 року народження, старожила Графського (альбом з ретельно зібраними спогадами дбайливо зберігається в місцевій школі): «...На конях нас, вісім чоловік співаків, привезли до палацу, на кухні пригостили горілкою, після частування нас в супроводі лакеїв у парк повезли, який тягнувся до Дінця. Клумби, газони були засаджені всілякими квітами, стежки були посипані червоним і білим піском, всюди зелень... Від дубів через річку перекинуто було з розкішними поручнями міст... Дзвінкими голосами хор заспівав пісню «Сонце низенько – вечір близенько». З боку балкона і з кущів парку почулися гучні оплески».
Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №40 від 03.04.2014