Як Харків припинив бути Першою столицею, або Заповіти Постишева

16.06.2014 11:49 Культура
80 років тому, 24 червня 1934 року, Харків перестав бути столицею України.

Столицею Харків став в 1919 році. Промисловий і транспортний вузол, центр революційного руху, саме він здавався більшовикам, що прийшли до влади, тим містом, яке найбільше відповідало столичному статусу. В результаті місто втратило тиху провінційну чарівність, позбулося багатьох будівель, які згодом вважалися б пам’ятками архітектури, а натомість набув пам’ятники суто соціалістичні (на кшталт Держпрому чи пам’ятника Т. Г. Шевченку), найбільшу свого часу в Європі площу, столичне фінансування, яке зумовило небачений злет науки і культури.

Однак у січні 1934 року було прийнято рішення про перенесення столиці до Києва. Офіційна версія виглядала так: революція перемогла, контрреволюцію розгромлено, Київ – матір міст руських, нам необхідно повернутися до наших історичних коренів, а також наблизити столицю до сільськогосподарського Правобережжя. Однак це офіційно-газетне трактування причин навряд чи витримує критику: аж надто активно в Харків вкладали гроші напередодні цієї події, причому в довгострокові столичні проекти, а грошей було не так багато.

Історик Валерій Вохмянін вважає, що хтось дуже впливовий і пробивний, плюс дуже наближений до верхів, зумів проштовхнути цю ідею на найвищому рівні. А ось що писав королівський консул Італії з Харкова у січні 1934 року: «...Ця новина дає підстави зробити такі висновки: майбутні кордони України звузяться до первинних кордонів української держави між Дніпром і Чорним морем, тоді як найбагатші терени Лівобережжя на іншому етапі буде анексовано і приєднано до Московщини. За допомогою голоду вже вилюднено цю територію, яку залюднено новим населенням – протягом двох місяців сюди потягом возили росіян із Сибіру. ...Автономна територія, про яку я згадував у моїй попередній телеграмі, охоплюватиме Харківську, Дніпропетровську і Донецьку області. Харків має залишитися університетським і почасти російськомовним центром. Дніпропетровськ буде адміністративним центром згаданого вище Південно-Східного краю, підпорядкованого Росії. Полтавщина досі поки що не включена до цієї Нової території (хоча й вона становить частину Харківської області), вона, мабуть, закруглятиме куцу територію України, яка ще залишається. Чубаря планують перевести до Москви на новий пост. Постишев має стати керівником Нової автономної території». Посол погарячкував – ніякої анексії тоді не відбулося.

Поки функціонери неспішно пакували валізи для переїзду в Київ, архітектори терміново вирішували завдання розміщення урядового апарату – тим, хто приїхав, потрібно було не тільки десь працювати, але й жити! Тим часом міліція працювала цілодобово, очищаючи нову столицю від соціально небезпечного елементу, бродяг і жебраків. Тільки з березня по червень відловили більше 6,5 тисячі бомжів, з яких частину працевлаштували, а частину відправили в табори. Не обійшли стороною і безпритульних – їх розподілили по колоніях.

23 червня урядовий поїзд рушив від харківського вокзалу. Ще раніше, 9 червня, першого секретаря Харківського обкому партії Павла Постишева було звільнено від обов’язків з тим, щоб через два дні, 11 червня, він прийняв пост першого секретаря Київського обкому. Особливо «зворушливим» було його прощання з піонерами, які, нібито не вірячи в довгу розлуку, дружно вигукували: «До побачення, Павле Петровичу!» А Павло Петрович оптимістично вторив: «До побачення, діти!» Його наказ дорослому населенню Першої столиці, яку, починаючи з 23 червня, газети безапеляційно проголосили «другою», був більш розлогим: «Не випускайте з рук прапор першості, товариші, – звелів Постишев. – Нехай усе місто і його околиці стануть ще гарнішими». І поїхав, везучи з собою в Київ перших осіб республіки, її кращі уми і таланти, а разом з ними – і столичне фінансування.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 68 від 07.06.2014

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта