Як легендарний харківський професор медицини рятував солдатів під час війни
Жовтень 1941 року. Харків. Холодна гора. Лікарня № 9, перетворена на госпіталь, переповнена пораненими солдатами і офіцерами, а також жителями, які постраждали під час бомбардувань і обстрілів. Літній хірург кілька діб не знімав халата – поранені надходили й надходили. Почувши у дворі вибух, він глянув у вікно – і побачив німецьких автоматників. Німці входили в Харків…
Літнього хірурга звали Олександр Іванович Мещанінов. Професор, вчений з європейською популярністю і 40-річним досвідом роботи, він завідував Холодногірською лікарнею з 1919 року. Його любили й поважали харків’яни, а жителі Холодної гори знали, що вони будь-якої миті можуть постукати у двері одноповерхового професорського будинку поруч з лікарнею – і допомогу буде надано. Інакше бути просто не могло.
У жовтні 1941-го інакше теж не могло бути. Олександр Мещанінов збирає колектив, і всі разом приймають рішення: залишити поранених солдатів у лікарні, видавши їх за цивільних, а в міру одужання переправляти в безпечне місце. Тим часом фашисти встановлювали в місті свій порядок. За допомогу в затриманні червоноармійця пропонувалася нагорода в 100 рублів. У Олександра Івановича Мещанінова у лікарні – понад 300 наших солдатів і офіцерів. Про це знають жителі всіх навколишніх вулиць. Якщо хтось донесе – розстріляють весь колектив. Донощика не знайшлося.
Цивільна і військова влада оголосила 9-ту лікарню міською – вона стала єдиною, яка приймала цивільне населення окупованого Харкова. Та ж влада відмовилися постачати їй продовольство. Грудневого недільного ранку Олександр Мещанінов одягнув поверх пальто халат з червоним хрестом на рукаві і, взявши тачку, відправився на Холодногірський ринок. Тут усі знали його в обличчя. Шанований лікар, переходячи від однієї групи людей до іншої, напівголосно просив жертвувати на лікарню. Напівголодні люди вірили йому, а тому ділилися останнім – клали в тачку продукти і махорку, чудово розуміючи, що це – для поранених, яким нікому допомогти. У лікарню почали приходити люди і приносити їжу. Поступово навколо колективу медиків утворився актив з домогосподарок, що жили неподалік – вони розподіляли продукти, варили їжу, годували поранених, діставали цивільний одяг, готували легенди на випадок перевірки лікарні німецькими лікарями.
Поступово поранені видужували, ліжка звільнялися, і Мещанінов зробив наступний крок.
Неподалік від лікарні, у будівлі в’язниці на Холодній горі, німці влаштували один з найбільших в Україні концентраційних таборів для військовополонених під номером 363. Тут у жахливих умовах перебувало близько 20 тисяч осіб, серед них – тисячі хворих і поранених. Щодня від голоду, холоду і хвороб тут гинуло 150–200 чоловік. Олександр Іванович Мещанінов разом з дочкою Єлизаветою, яка знала німецьку, відправився до начальника табору. Знову спрацював його авторитет вченого з європейською популярністю. Начальник табору погодився відправляти на лікування в 9-ту лікарню тяжкохворих і поранених в’язнів. З першою групою полонених прибув лікар Костянтин Сєдов – керівник підпільної організації медиків концтабору, який домовився з Мещаніновим про спільні дії. Незабаром палати і коридори 9-ї лікарні були знову набиті вщент, і Мещанінов розгортає друге хірургічне відділення на 150 ліжок в будівлі 7-ї поліклініки, що розташована поряд з його будинком. Назад, до концентраційного табору, звідси практично ніхто не повертався. Допомагав у цьому Юрій Узуньян – колишній пацієнт Мещанінова влаштувався працювати в паспортний відділ Холодногірського бургомистрата. У січні 1942 року його було заарештовано гестапо, і після тортур розстріляно, але він нікого не видав. Сюди ж, до лікарні, нібито на операцію, Мещанінов клав тих, кому загрожувала відправка до Німеччини на роботу. Після численних заборон, погроз і наказів начальник концтабору зрозумів, що він не може припинити втечі полонених з 9-ї лікарні.
У листопаді 1942 року військовополонених переводять в 1-шу харківську міську лікарню неподалік від вокзалу. Тут фашисти організували спеціальний госпіталь для військовополонених. Німецькі лікарі контролювали хід лікування. Групу наших медиків, що працювала тут, очолила соратниця Мещанінова Валентина Федорівна Никитинська, і втечі тривали. Одного разу, коли за одну ніч втекло відразу сім чоловік, лікар Рахманінов поплатився за це життям – його розстріляли просто в ординаторській.
Після другої окупації Харкова німці перевели госпіталь в будівлю 13-ї школи, що сусідила з лікарнею. Після війни, у кінці 40-х років, під час ремонту одного з класів, під мостинами було знайдено список тих, хто лежав у цій палаті, а нижче – приписка: «Нам допомагав професор Мещанінов».
Усього групою медиків під керівництвом професора Мещанінова було врятовано дві тисячі солдатів і офіцерів. 200 з них дісталися до партизанських загонів, багато хто перейшов через лінію фронту і продовжував воювати.
Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" № 92 від 02.08.2014