Яким ловеласа Казанову побачили харківські театрали

Безсоромник, пройдисвіт, в’язень своїх пристрастей і просто нещасна людина. Так, мова йде про Джакомо Казанову. Здавалося, його образ статичний і вже звичний для нас – ненаситний коханець. Але вистава режисера Оксани Дмитрієвої та художника Наталії Денисової має дещо інші акценти. Джакомо приречений на самотність, а його карнавальне життя – то лише маска, аби приховати страждання.

– Основна думка цього спектаклю: ми маємо любити одне одного, любити цей світ і ніколи про це не забувати. Тоді наше життя стане набагато кращим, світлішим. Можливо, банально, але мені здається, зараз не час боятися банальностей. Задум вистави виник спонтанно, і цілий рік ми працювали над його втіленням, – розповіла головний художник театру Наталія Денисова.
На сцені театру сновигають спогади Казанови – старий і самотній він перебирає листи і знаходить той особливий конверт від Генрієтти, котру кохав по-справжньому, котра розбила його серце.

Основна дія вистави відбувається у старому замку Дукс, де Казанова потерпає від насмішок. Далеко від батьківщини він опинився сам на сам зі своїми спогадами. Але передбачення Генрієтти збувається – Казанова знову кохає. Цього разу 15-літня Франческа збурила душу Джакомо.

Літературна основа спектаклю побудована на тандемі п’єси «Пригоди» Марини Цвєтаєвої та мемуарів Казанови.

– Тут синтезуються ляльки та маски. Те, що називається сценографією – синтезом драматичного виконання та гри з предметами, – пояснює завідуючий літературною частиною театру Олександр Стогній.

Твори американського композитора Філіпа Гласса стали музичним фоном для вистави. А от художнє оформлення спектаклю синтезує естетику бароко, подану через призму венеціанського карнавального образотворчого мислення. Завдяки цьому глядач «подорожує» Венецією, потім різко опиняється у стінах похмурого замку. Художнє оформлення виконано на високому рівні.

Завіса. Внутрішній монолог Казанови почуто. Причини самотності розкодовано. Зал вибухає оплесками.

Олена Красько, матеріал з газети “Слобідський край” № 33 від 18.03.2014