Ювіляри грудня: відомі харківські мистецтвознавець і авіаконструктор

Ювіляри грудня: відомі харківські мистецтвознавець і авіаконструктор

www.airwar.ru

У цьому місяці ми відзначаємо один ювілей – 125 років – від дня народження двох дуже різних людей: мистецтвознавця і авіаконструктора.

Стефан Таранушенко

9 грудня виповнюється 125 років від дня народження зберігача української культури, видатного мистецтвознавця, музейника Стефана Таранушенка.


Родина дрібного торговця Андрія Таранушенка з Лебедина була багатодітною, як і всі сім’ї цього великого роду: четверо хлопчиків і дві дівчинки. Старший син – Стефан – до знань тягнувся з дитинства. Щоб закінчити екстерном гімназію, Стефан заробляв на життя уроками латинської. У 1910 році здібний юнак із провінції вступає до Харківського університету на історико-філологічний факультет. Його приваблювало все, що пов’язано з історією та культурою Слобожанщини; він хотів розповісти про неї іншим людям – розповісти так, щоб вони зрозуміли і теж полюбили цю землю.

У революції Стефан Таранушенко побачив можливість відродження самобутньої української культури, і з головою поринув у реалізацію цієї можливості. У смутні і незрозумілі післяреволюційні роки він очолив Церковно-історичний музей, який згодом почав називатися Музеєм українського мистецтва, і директорствує в ньому до 1933 року. У цей період – з 1920 по 1933 рік – Стефан Таранушенко організовує десять експедицій Харківщиною та Полтавщиною, Вінниччиною та Житомирщиною, Київщиною та Сумщиною, Чернігівщиною і Донбасом, збираючи безцінні матеріали з народної архітектури, побуту, іконопису, килимарству і гончарству.

Він робить усе, щоб зберегти самобутню українську культуру. Саме він очолює створену в 1926 році Харківську крайову інспекцію охорони пам’яток. Уже в 1927 році завдяки його особистому втручанню тільки в Полтавському та Лубенському округах було взято на державний облік 76 пам’яток, серед яких – Мгарський монастир і будинок Гоголя у Великих Сорочинцях, садиба Драгоманова в Гадячі і будинок Муравйова-Апостола в Хомутці. Одночасно Стефан Андрійович викладає, а ще – пише книги.

1933 рік. У країні – виток репресій, спрямованих проти українських націоналістів. Під це визначення міг потрапити будь-хто, хто займався або цікавився українською історією та культурою – чи то художник, чи то письменник або мистецтвознавець. Стефана Таранушенка заарештували 14 жовтня 1933 року у справі так званого російсько-українського фашистського блоку. «Шкідництво на ниві культурного будівництва», «підготовка збройного повстання з метою повалення радянської влади на Україні» – потік звинувачень, що вийшли з-під пера слідчих, не мав сенсу. Проте Стефан Таранушенко всі звинувачення визнав – після 10 днів, проведених у спецкорпусі № 1 Харківського допра, він визнав, що «зловмисно відволікав увагу й енергію від вирішення гострих проблем сучасності», що «саботував вимоги Радянської влади по лінії наукової роботи», що навіть у музейній роботі «протягував» контрреволюційні ідеї, оскільки «теми виставок не пов’язувалися з бойовими завданнями сучасності, виставлялися художні роботи художників-емігрантів, фашистів, які пропагували культуру українського фашизму». Через півроку Стефана Таранушенка було засуджено на п’ять років виправно-трудових робіт. Відбувши термін і залишившись живим, він, проте, не отримав права повернутися в милу його серцю Україну.

Тільки через 20 років Стефан Таранушенко повертається в Україну, але не в Харків, а до Києва. У 1958 році його офіційно реабілітували і він 10 років пропрацював в Академії архітектури. З-під його пера виходить монографія «Шевченко-художник», він публікує книгу про Мартиновича, статті про Кричевського, Боровиковського. Але його лебединою піснею стала книга, над якою Стефан Андрійович працював практично все своє життя і вклав у неї всю свою душу – «Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України». Він закінчив її через тридцять років після виходу на пенсію, в 1976 році, і через кілька місяців помер – немов би виконавши головну справу на землі, де його більше ніщо не утримувало.

Костянтин Калінін

29 грудня 1889 року (за офіційною версією) народилася людина, закохана в небо, – льотчик і авіаконструктор, творець знаменитого літака К-7 Костянтин Калінін.

У біографії Костянтина Калініна – два початки, дві дати і два місця народження. А кінець один – трагічний: розстріляний як ворог народу 23 жовтня 1938 року. В одній з них, яку він, мабуть, склав собі сам, дата і місце народження – 29 грудня 1889 року, місто Валуйки Воронезької області. І є ще легенда про походження прізвища: мовляв, вуличне прізвисько батька (його в рідному селі дражнили «Калина-Малина») якийсь чиновник пізніше переробив у Калінін. У хлопчика було сирітське дитинство (батько помер, коли йому було три роки, мати – коли виповнилося 11 років), навчання на батьківщині матері у Варшаві в реальному училищі, згодом з відзнакою – учительський інститут в Андрєєві. У 1909 році він вступив до елітного Одеського піхотного юнкерського училища, яке з відзнакою закінчив у 1912 році. Там він уперше побачив політ аероплана, пілотованого піонером російської авіації Михайлом Єфімовим. З того часу Костянтином Калініним оволоділо бажання літати. У жовтні 1916 року він закінчив Гатчинську авіаційну школу, отримав звання військового льотчика, чин штабс-капітана і його було направлено на фронт.

За іншою, ретельно приховуваною версією, Калінін народився 5 лютого 1887 року у Варшаві, на батьківщині матері, Маріанни Фридериківни. Батько – кадровий офіцер царської армії, за відмінну службу йому було жалувано дворянський титул. Цілком зрозуміло, що в радянський час про це краще було промовчати, дещо підкоригувавши біографію.

У 1922 році його, колишнього царського офіцера, як «небажаний елемент» відрахували з Московської військово-інженерної академії, і він продовжив навчання в Київському політехнічному, з льотчика перетворившись на авіаконструктора.

Друга половина 20-х років. З конвеєра Харківського авіазаводу один за одним сходять крилаті «К» – пасажирські, вантажні, санітарні, військові. У назві, за традицією, перша буква прізвища їх генерального конструктора – Костянтина Калініна. У листопаді 1932 року в урочистій обстановці було зварено перший вузол сталевого каркаса К-7 – найбільшого на ті часи літака. Це був справжній стрибок конструкторської думки: літак був розрахований на 120 пасажирів і 12 членів екіпажу, мав 7 моторів. У військовому варіанті на ньому можна було встановити 12 вогневих точок і завантажити 10 тонн бомб. К-7, або «Літаюча фортеця», став символом радянських досягнень.

У такій обстановці було поставлено завдання: літати на К-7 якомога швидше; мови бути не могло про збільшення термінів перевірочних і контрольних робіт, які були необхідні. Черговий політ був призначено на 21 листопада 1933 року. На очах у високого начальства К-7 з пасажирами і кінооператорами на борту блискуче виконав першу половину польоту, розвернувся і почав різко знижуватися. Згодом говорили різне: неполадки у хвостовій частині, порушення однієї з балок, припускали навіть диверсію з боку німців. Але це було потім. А пам’ятного дня 21 листопада 1933 року з палаючого літака спочатку випускали пасажирів. У команди шансів врятуватися не було. З 20 учасників польоту 15 загинули.

Калініна незабаром перевели до Воронежа, а потім з’ясувалося, що він найсправжнісінький ворог народу, бо, виявляється, мати його була полькою і народився він не в Воронежі, а у Варшаві і ретельно ці факти приховував. Після семи місяців тортур у жовтні 1938 року геніального авіаконструктора Калініна розстріляли.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 146 від 06.12.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ