Забуті традиції Різдва на Слобожанщині. Святковий стіл і родинні повір'я

09.01.2015 10:19 Культура
Ще з давніх-давен вважалося, що Різдвяні свята – це магічний час, коли вершиться доля на весь рік.

«СК» дізнався про маловідомі та оригінальні традиції слобожанців у святвечір та на Різдво. Виявляється, найбільше в ці дні турбувалися про господарство та власний добробут.

Про забуті традиції та цікаві повір’я кореспонденту «СК» розповів кандидат філологічних наук, директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Гната Хоткевича НТУ«ХПІ» Михайло Красиков.

Головну страву Святвечора – кутю – готують і сьогодні, причому з різної крупи. А от аутентична кутя варилася з ячменю. Коли сім’я сідала за стіл, а хтось із її членів був у дорозі чи десь далеко від дому, йому символічно виділяли місце та клали на стіл ложку, ставили невеличку мисочку з кутею та узваром. Так само символічно означували і присутність померлих. Вважалося, що їхні душі присутні у хаті, особливо на Різдво.
За допомогою куті проводили багато обрядів і ворожінь.

– Мати давала дочці віком 13–15  років вершечок куті на ложці і казала: «Виходь з хати, слухай долю». Дівчина мовчки виходила з цією кутею і дослухалася до звуків. З якого краю села йшов перший звук, на той край вона і мала вийти заміж, – розповів знавець.
Також за допомогою різдвяної каші кликали Мороза. Перш ніж сідати їсти, господар брав вершечок куті і тричі промовляв: «Морозе, Морозе, іди до нас кутю їсти!» – або ж виходив на поріг з ложкою чи горщиком і кликав звідти, чи залишав ложку куті для Мороза на призьбі. Кликаючи його, міг навіть вийти надвір та обійти хату чи садибу.

Після ритуальної формули була невеличка пауза – всі чекали відповіді Мороза. Звісно, той не з’являвся. І тоді господар промовляв: «Ну як не приходиш, то не приходь до нас і не морозь мене, моїх діток, моїх корівок, курчат...» Перелічували навіть ту худобу, якої не було, але могли придбати протягом року. Згадували і про рослини, які росли на городі.
– Річ у тім, що в ті часи не такими страшними були зимові морози, як весняні, особливо травневі, – пояснив етнограф. – Тож, щоб Мороз був лагідним і не з’являвся несподівано, його таким чином задобрювали на Слобожанщині.

Були свої особливості і в обряду розміщення куті на столі. Спершу ще вранці треба було занести до хати сіно. Найчастіше це робив господар. Він його приносив, стукав у двері, а жінка запитувала, хто там. Тоді чоловік відповідав: «Несу корові телятка, овечкам – ягнятка, курочкам – курчатка…». Потім клав сіно до найсакральнішого місця в хаті, де стояли ікони, – на покуті. Дружина з цього сіна робила гніздечко, ставила туди кутю й приказувала: «Кво, кво, кво, кутя на покуті». Це робилося для того, щоб було багато квочок. Але цей обряд символізував ще й появу дітей. А оскільки в ті часи і так сім’ї були немаленькими, батьки часом задумувалися, чи варто квоктати. Адже квочок хотілося, а от дітей уже ні.

Що цікаво, у цьому обряді брала участь і малеча. Мати, коли ставила кутю, сама сідала на лавку і садила поряд всіх дітей. А потім наказувала: «Сідайте, щоб квочки сідали». Таким чином курям «наперед» показували приклад, адже потім навесні квочки не завжди хочуть висиджувати яйця.

Трохи сіна, яке приніс батько, кидали на долівку. Діти потім качалися по ньому, щоб «ягнята котилися».

А ще перед тим як їсти, кутю тричі ложкою підкидали до стелі. Це робив старший у сім’ї – дід або батько. Вважалося хорошим знаком, якщо вона прилипала. Зернинки символізували бджолиний рій, тому після цього обряду медові трудівниці мали добре працювати. Звісно, що не вся кутя прилипала. Частина падала назад. І діти в цей час намагалися спіймати хоча б зернинку. Адже хто більше спіймав, той матиме більше щастя цього року.

Було своє повір’я і для ложок. Їх на святвечір залишали до ранку на краєчку миски, ямкою донизу. Вважалося поганим знаком, якщо ложка вночі впаде чи перевернеться догори ямкою. Це віщувало смерть.

Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" №1-2 від 06.01.2015

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта