Життя ув'язнених у харківській колонії: заробіток та перспективи

Життя ув'язнених у харківській колонії: заробіток та перспективи

фото Віктора Кочетова

Дорогу до Олексіївської виправної колонії (№ 25) вінчає величезна кована арка з красивими металевими квітами і птахами, уздовж шляху стоять такі ж металеві ліхтарі з філігранним оздобленням.

Поряд із будівлею, до якої нам слід зайти, припорошена снігом альтанка, а ліворуч головного входу – двері до «виставкової зали».

Робота повертає в’язнів до нормального життя

Роздивляючись на всі ці прикраси, можна подумати, що вони оточують палац культури або мистецьку школу. Тільки високий паркан із колючим дротом безальтернативно нагадує про місце не таке віддалене.

Вуличне оздоблення – лише невелика частина товарів, які виготовляють власноруч ув’язнені установи. Причому, товаровиробництво тут поставлене на промислові рейки.
– У нас структура і організація типово заводська: дві робочі зміни, кожний засуджений згідно із КЗОТ працює не більше восьми годин на зміну. На підприємстві встановлено 40-годинний робочий тиждень при шестиденному робочому дні, – розповідає заступник начальника колонії з виробництва, директор підприємства Олександр Нехаєв-Олександров.

До роботи ув’язнених не примушують, а заохочують, розповідає 32-річний Григорій Грубник, що відбуває тут покарання більше трьох років.

– Коли я приїхав сюди, мені показали умови роботи. Пояснили, які роботи є, мені до душі впало малярство. Тепер я навчився фарбувати будь-якою фарбою: акрилом, порошковою емаллю, алкідною, ПФ, – розповів ув’язнений.


До в’язниці чоловік потрапив уже вдруге, перше за грабежі покарання відбував у Луганську, де ніяких умов для праці не було. Тепер йому під силу будь-яка робота з малярства, включаючи фарбування машин. До кінця строку залишилось трохи менше двох років, і чоловік упевнений, що з отриманою професією він зможе забезпечити себе і дружину, яка зараз чекає його на волі.

– Тут у мені пробудили тягу до життя, показали, що ми можемо не тільки грабувати, красти й до кінця життя сидіти у в’язниці, а можна навчитися працювати і нормально жити на свободі, – стверджує Григорій Грубник.

Та не тільки перспективою працевлаштування заохочують в колонії до праці. Ув’язнені отримують за свій труд мінімальну зарплату, а якщо робітник перевиконає план – отримує доплату пропорційно виробітку. За словами директора підприємства, деякі працівники отримують і до 1600 гривень. За мірками вільного життя, це, звичайно, небагато. Але для установи, в якій відбувають покарання...

– У мене є можливість заробити на тривалі побачення, щоб батьки їх не оплачували. Є магазин при колонії, де я можу придбати собі продукти харчування і речі, – каже Григорій.

Крім цього, зарплати ув’язненим вистачає на оплату утримання в колонії, на погашення аліментів і виконавчих листів.

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №7 від 15.01.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ