Жінка викрала дитину з родини у Чугуєві. Родичі знайшлися через 26 років

wikimapia.org wikimapia.org
"СК" продовжує читати шпальти старих газет. Ось на яку цікаву історію натрапили наші кореспонденти.

1974, 40 років тому. Старожили Чугуєва добре пам’ятають горе сім’ї Жукових, що сталося вже у далекому 1948 році: того року пропала п’ятирічна донька Уляни Василівни і Михайла Олександровича. Її вкрала молода жінка, що жила на квартирі рідної сестри Уляни Василівни. Саме вона забрала із собою – невідомо куди, незрозуміло навіщо, і за що тим батькам така біда? – молодшу з дітей Жукових, Зою.

Пошуки міліції по гарячих слідах нічого не дали: ні жінки-злодійки, ні дитини віднайти зразу не вдалося. Змогли тільки встановити, що жила та жінка за чужими документами.

А Зоя жила спочатку і не так уже й далеко – у Вовчанському дитячому будинку, тільки стала вона тепер Аллою Борисовою, і була за документами на два роки старше свого віку. Дивно, що ніхто в міліції не здогадався ретельно перевірити новоприбулих дітей у дитячих будинках Харківської і сусідніх областей; дивно, що і п’ятирічна дитина забула про своє справжнє ім’я і те, що вона пам’ятає про своїх справжніх батьків. А може, не така вже і проста була та жінка-крадійка, і за цим всім стоїть якась моторошна, незрозуміла для простої людини без підлості у серці історія.

Як би там не було, у 1952 році Зою-Аллу забрали до себе прийомні батьки з Тернопільської області. Там вона закінчила сільськогосподарський технікум, працювала, закохалась, вийшла заміж, родила діточок. А потім… а потім Зоя-Алла почала шукати своїх батьків. І стала писати лист за листом до Чугуєва. Спочатку у відповідь йшли невтішні листи. Та якимось материнським, жіночим відчуттям начальник паспортного столу Чугуївського райвідділу майор Марія Андріївна Пущина пригадала справу про пошуки Зої Жукової, і в одному з листів запитала Аллу: «Чи не було у вас в дитинстві іншого імені?» – «Я не пам’ятаю» – така була відповідь. «Тоді надішліть, будь ласка, якщо є, свої фотографії часів дитинства, навчання в школі». А разом з тим запросили фотографії дітей 1948–1952 років у Вовчанському дитячому будинку.

І знову летять з Тернополя у Чугуїв листи: з описами прикмет, фотографіями різних років життя Алли. А коли ці матеріали дали почитати і переглянути батькам і родичам Жукових – сумнівів майже не було ні в кого – це наша Зоя!

Перша зустріч сталася заочно, по телефону. Сестра Ганя запитала:
– Алло, а що ти пам’ятаєш про своє дитинство?

– Добре пам’ятаю, що жила в Чугуєві. Ходила у дитячий садочок. Я б його, коли б приїхала, точно знайшла і впізнала. До садка мене водила тьотя, що там працювала. Пам’ятаю дерев’яний місточок через невеличку річку, що наші хлопчики могли самі перескочити, якщо брали добрий розбіг. Ще в мене з дитинства є родимка на нозі.
Сестра Ганя аж руками сплеснула: так і є, працювала наша тьотя у дитячому садку, і була у Зої родимка на нозі. Тепер Жукови точно знали, це їх донька і сестра.

А нещодавно на Чугуївському пероні сталася зустріч. У гості до рідних приїхала Алла з чоловіком, 13-річним сином Олександром і донькою Танею, якій уже 8 років. І не вистачало слів вдячності, що випали на долю Марії Андріївни Пущиної – за її велику справу і кропітку працю у пошуках. Вона зробила все можливе і неможливе, щоб ці люди, що стояли окремою групкою на вокзалі Чугуєва, і плакали, і сміялися, обнімалися і цілувалися, – були знову разом і були щасливими.

Олег Аврамцев, матеріал з газети "Слобідський край" № 95 від 09.08.2014

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта