Чи загрожує Україні кадрова криза

Чи загрожує Україні кадрова криза

Якщо Україна не вирішить проблеми середньої профосвіти, то вже за кілька років може опинитися в кадровій кризі.

Свого часу на такі «граблі» наступала Польща, тож зараз кадрову прогалину там намагаються заповнити за рахунок сусідніх країн.

Польський приклад
На початку 2016 року система профтехосвіти України опинилася у фінансовому вакуумі. Впродовж кількох місяців у всіх регіонах країни питання стояло дуже гостро: викладачі не отримували зарплату, а учні – стипендію. На Харківщині напруження дещо спало у квітні, коли обласна влада виділила 30 млн грн (з державної субвенції) на підтримку професійно-технічних закладів. Йдеться про сім профтехучилищ, розташованих у містах обласного значення: Лозовій, Куп’янську, Первомайському, Ізюмі та Чугуєві.

Проте повністю проблему це не розв’язало, виділених коштів вистачить на кілька місяців. А от яким буде завтра української профтехосвіти – питання досі відкрите. Гостроти проблемі додає й велика зацікавленість сусідніх країн, зокрема й членів Європейського Союзу, в тому, щоб українська молодь вступала в їх виші й заклади профтехосвіти. Особливо активно в цьому напрямі працює Польща.

– Польща дуже активно працює з українськими студентами. У довоєнний період (до початку проведення АТО на Сході України в 2014 році. – Ред.) вона видавала українцям у середньому 9–10 тисяч віз для навчання, – розповідає директор рекрутингового агентства «Експерт-плюс», консультант з питань освіти за кордоном Наталя Яковлєва. – Після початку конфлікту на Донбасі кількість таких віз збільшилася до 14 тисяч, а в 2015 році їх було видано вже 70 тисяч.

За словами експерта, освіта в Польщі не особливо дорога – від 900 до 2000 тис. євро на рік. Існують варіанти й безкоштовного навчання, але це, як правило, дефіцитні спеціальності – складні технічні професії.
Усвідомлюють глибину проблеми як у Києві, так і на місцях. У Міносвіти зараз працюють над стратегією подальшого розвитку ПТУ. Якщо сьогодні проігнорувати проблеми української профтехосвіти, то вже за кілька років країну чекатиме повна криза. Зараз середній вік робітників-професіоналів наближається до 60 років, і вже через 5–10 років працювати буде нікому.
– Завдання Міносвіти, і міністр це озвучила, – стратегічно зрозуміти, що робити із системою ПТУ. У роки незалежності ніхто особливої уваги училищам не приділяв. Безумовно, Україні потрібна профтехосвіта. Без робочої сили немає розвитку економіки, промисловості і, відповідно, держави, – переконаний директор Департаменту науки і освіти Харківської облдержадміністрації Анатолій Бабічев. – Є приклад Польщі, де 10 років тому була схожа ситуація. У результаті деякі ПТУ закрилися, велика кількість молоді поїхала вчитися в інші країни ЄС, а потім залишилася там працювати. Через це сьогодні Польща відчуває дефіцит робочих кадрів. І коли у нас перші три місяці року були проблеми з фінансуванням училищ, поляки активізувалися. Сусіди пропонують нашій молоді безкоштовне навчання в закладах профтехосвіти, а після їх закінчення – працевлаштування.
Чиновник наголошує, що кожен громадянин України має право обирати, де йому вчитися і працювати. Завдання ж держави – зацікавити трудові ресурси залишатися в країні, тільки в такому разі розвиватиметься економіка.

Попит є, замовлення немає
Під час засідання Кабміну міністр освіти Лілія Гриневич наголосила, що неприпустимо, щоб система середньої профтехнічної освіти підтримувалася лише бізнесом, а не державою. Проблему недофінансування профтехзакладів можна вирішити за рахунок регіонального замовлення.

На думку спеціалістів із працевлаштування, замовником освіти має бути споживач, а не тільки батьки дитини. Окрім цього, потрібно підвищувати рівень знань, що надаються в закладах профтехосвіти, та їх матеріальну базу. Та в багатьох ПТУ дуже застаріле виробниче обладнання.
– У тих харківських коледжах, де дають сучасні знання, конкурс – 12 осіб на місце, – зазначає Наталя Яковлєва.
Про необхідність укрупнення й модернізацію бази навчальних закладів говорять і самі освітяни.
– Сьогодні на Харківщині є училища, де навчаються по 40 учнів, – це смішно, – каже директор Департаменту науки і освіти ХОДА Анатолій Бабічев. – Безумовно, по 2–3 училища в одному місті не потрібні, як це в Куп’янську або Лозовій. Навчальні заклади треба об’єднувати і створювати потужні комплекси. Наприклад, харківському заводу ім. В. О. Малишева зараз вкрай необхідні працівники. Підприємство хоче забрати всіх випускників Харківського вищого професійного училища № 6, але їх кількості не вистачить, щоб виконати сьогоднішні замовлення заводу.
Про листи-замовлення з багатьох українських підприємств розповідають і в районних закладах середньої профтехосвіти. Проте державне замовлення на наступний навчальний рік значно скоротилося, через що доведеться скорочувати і штат співробітників.
– На 2016/17 навчальний рік держзамовлення нам скоротили удвічі. Наприклад, ми просили три групи, але дали тільки одну групу штукатурів – 25 місць, – розповіла заступник директора з навчально-виробничої роботи Куп’янського професійного ліцею Тетяна Будилко. – А підприємства просять у нас швачок, кухарів, працівників залізниці, але ми не можемо їх дати, бо групи не відкрито. Через те, що немає держзамовлення, йде скорочення кадрів, майстра і викладача по цих групах ми вже не можемо тримати. А якщо на наступний рік знову надійде замовлення на нові спеціальності, де педагогів брати?
Навчання на контракті батьки учнів навряд чи потягнуть. За словами заступника директора, за вартістю воно майже таке, як у виші. Що чекає на заклад у наступному навчальному році, викладачка не знає, бо грошей, які виділили на ліцей, вистачить лише до серпня.
– У Куп’янську три ПТУ. Останнім часом усе частіше говорять про оптимізацію й укрупнення навчальних закладів. У Харкові є регіональні центри, які об’єднують кілька училищ. Але як це буде в Куп’янську, поки що не зрозуміло, – зазнила Тетяна Будилко.

У пошуках фахівців
Дефіцит кваліфікованих кадрів спостерігається не тільки на промислових підприємствах Харківщини, а й у сільському господарстві.
– В Україні почався кадровий голод, – відзначає один з провідних фермерів регіону, генеральний директор ПСП ім. Фрунзе Іван Глянь. – Наприклад, до мене на підприємство, якщо і приходять влаштовуватися на роботу, то без найменших професійних здібностей. Ми сьогодні навіть не можемо відправити токаря на навчання за рахунок держави. Просто ніхто не хоче. А ще й ПТУ не забезпечують коштами. Токар, слюсар, зварювальник – це високодинамічні й високопрофесійні фахівці. Молодь потрібно навчати, а ми цього не робимо. І, якщо в країні закриють ПТУ, то хто взагалі буде працювати в державі?
Іван Глянь часто їздить за кордон з метою обміну досвідом з іноземними колегами, і каже, що в країнах Євросоюзу дуже серйозну увагу надають вихованню висококваліфікованих фахівців.
– В Італії та Німеччині величезна увага, особливо громадськими організаціями, селянською спілкою зокрема, приділяється вихованню кадрів. Вони виділяють багато грошей і вкладають їх у заклади профтехосвіти, – ділиться європейським досвідом харківський фермер. – У Німеччині я був на машинобудівному заводі «Клаас», який є великим вітчизняним виробником сільськогосподарської техніки. На заводі нас запитали, що найцінніше на підприємстві. Я думав – техніка або якісь секрети виробництва. Та відповідь була: «Навчальний центр – це найсвятіше і найголовніше місце всього заводу». Саме туди «Клаас» вкладає всі свої ресурси.
За словами Івана Гляня, при заводі є навчальні класи, випускники яких йдуть працювати або на підприємство, або продовжують навчання у виші. Також є й училище при заводі, в яке вже держава вкладає гроші.

Нагадаємо, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» змінилася система фінансування профтехосвіти. ПТУ, що розташовані в містах обласного значення, мають фінансуватися бюджетами цих міст. У сільській місцевості – за допомогою обласного бюджету. До 2016 року ПТУ утримувалися за рахунок державної субвенції.
Наприкінці березня Міністерство освіти і науки виділило 500 млн грн стабілізаційної дотації на фінансування ПТУ, з них 30 млн 53 тис. грн отримала Харківська область.

Юлія Шматченко, Олександр Гаркавець