Федералізація як ідея. Що відбудеться насправді, консультує харківський політолог

Федералізація як ідея. Що відбудеться насправді, консультує харківський політолог

http://vybor.ua/

Українська влада пропонує децентралізацію, східні регіони вимагають федералізації. Спробуємо розібратися, що ж відмінного у цих поняттях, які наробили стільки галасу.

Перш за все, слід розрізняти, що федералізація – це процес переходу держави до федеративного державного устрою. А децентралізація – це система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування. По суті, у широкому сенсі поняття схожі, адже й у федеративній державі, і в разі децентралізації відбувається посилення влади на місцях та зменшення повноважень центральної влади. Але відмінність є.

Почнемо з федералізації, що веде до утворення федерації.
На відміну від унітарної форми державного устрою, федерація передбачає наявність двох центрів влади – федеральної, тобто центральної, та, власне, влади суб’єктів федерації. Ці два центри взаємодіють між собою та чітко розподіляють повноваження. Як правило, центральна влада контролює ключові питання життєдіяльності держави – оборонний комплекс і зовнішню політику. Місцева ж влада, тобто влада суб’єктів федерації, контролює питання, які стосуються соціально-економічного розвитку території. У більшості випадків суб’єкти федерації мають свою конституцію, але вона не є обов’язковою. Цей документ може замінити якийсь локальний акт, наприклад, статут.

У ньому окреслене те коло сфер, яке регулюється на рівні суб’єкта. Місцева конституція чи статут не можуть набрати чинності без схвалення центральної влади. Норми документа не протирічать федеративній конституції. Як пояснила кореспонденту «СК» доцент кафедри політології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, доктор політичних наук Тетяна Панченко, може бути спектр питань, який контролює як центральна, так і влада суб’єктів.

У федераціях уже немає губернаторів, яких призначають столичні чиновники. Вищі органи суб’єктів – тільки виборчі. У той же час центр може застосовувати механізми непрямого контролю на території – через усеможливі бюджетні операції, податкові надходження, формування певних структур центральної влади на місцях.
Те, що суб’єкти федерації мають більше повноважень, аніж області в унітарній державі, не означає, що вони обов’язково отримують більшу фінансову незалежність.
– Чіткого зв’язку між формою правління і розподілом бюджету, за великим рахунком, не існує, – каже Тетяна Панченко.

Федерації можуть мати різні форми правління – як парламентську, так і президентську. У першому випадку ключові функції на регіональному рівні здійснює рада (асамблея), яка формує регіональну владу. Вона зі свого складу обирає керівника виконавчої влади та цього зібрання. У президентській республіці такого керівника обирає населення. Його можуть називати президентом.

Як свідчить історія, федерації бувають найрізноманітніші: демократичні (США) і недемократичні (Нігерія, ПАР, Індія, Пакистан), централізовані (Росія) і децентралізовані (США). Як правило, це великі за територією держави з великою чисельністю населення. Самі за себе кажуть цифри. Із понад 200 країн світу всього 27 – федерації. Але при цьому в них мешкає 53 % всього населення Землі. Виняток становлять невеличкі Бельгія та Австрія. Найбільш успішні федерації – США, Німеччина, Австрія.

Так історично склалося, що всі федерації, за винятком Бельгії (про неї згодом), формувалися як об’єднання певних земель, суб’єктів для вирішення спільних завдань, наприклад, економічних питань, а найголовніше – для захисту від зовнішнього ворога.
Так, Німеччина сформувалася з окремих князівств. Частина земель як федеративні формування існують досить давно. А от п’ять земель Східної Німеччини перейшли до цього устрою відносно недавно, на рубежі 80–90-х років минулого століття. Система управління в них, за словами Тетяни Панченко, нагадувала радянську. Там було 14 районних адміністрацій, які підпорядковувалися центральній владі у Берліні. По суті, відродження традицій федералізму у Східній Німеччині, за словами експерта, нагадувало своєрідну експансію.

– Приїжджали чиновники із Західної Німеччини, працювали на місцях і проводили навчання. Були великі фінансові вливання в економіку цих земель. І, за великим рахунком, досі зберігається суттєва нерівність територій Західної та Східної Німеччини. Це проявляється в міграційних потоках і потоках чиновників: кращі професіонали мігрують на Захід, – пояснює Тетяна Панченко.
Федеральна влада досі суттєво підтримує землі Східної Німеччини. Багато міст цієї частини країни тільки зараз почали відроджуватися, в основному за рахунок мігрантів із Польщі, Чехії, пострадянських країн.

А от Росія, за словами експерта, дещо умовна федерація. По-перше, в ній багато різних суб’єктів. Якщо в Німеччині – лише землі, в США – штати, то тут республіки, краї та області, які мають рівний статус.
– У Росії, на відміну від інших федерацій, є представник центральної влади, який здійснює контрольні наглядові функції над територією. Ці представники є не в кожному суб’єкті федерації, а в так званих округах, на які також поділяється Росія, – каже політолог.

Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" № 74 від 21.06.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ