Історія кохання. Слобожанська любов "жандарма всієї Русі"

Історія кохання. Слобожанська любов

Фото із соцмережі

Важко повірити, що років 200 тому невелике село Слобожанщини – Стара Водолага – було центром світського життя. У будь-якого приїжджого, хоч скільки той не гостював у Харкові, обов’язково запитували: чи бував він у Марії Дмитрівни Дуніної?

Якщо приїжджий відповідав негативно, йому настійно радили там побувати. Саме там Олександр Бенкендорф, який отримав прізвисько «душителя свободи» після процесу над декабристами, зустрів своє кохання.

 Власниця Старої Водолаги, вдова генерал-аншефа єкатерининських часів Марія Дмитрівна Дуніна була класичним зразком барині. Дочка генерал-поручика Дмитра Норова, вона за своїм походженням належала до однієї з найбільш знатних місцевих родин. Її чоловік – генерал-аншеф Іван Дунін – був соратником Суворова і Румянцева, брав участь у багатьох битвах. Свою дружину обожнював і, не бажаючи залишати ні на хвилину, брав її в усі походи. Вона народила шість дочок і єдиного сина, який загинув в Бородинській битві. Свій просторий дерев’яний будинок на кам’яному фундаменті в Старій Водолазі, побудований ще в 1780 році, вона, за переказами, роздаровувала по частинах своїм дочкам, долю яких влаштовувала особисто.

Саме в цьому будинку зустрілися майбутній головний жандарм Росії Олександр Бенкендорф і одна з найкрасивіших жінок свого часу – Єлизавета Бібікова, племінниця Марії Дмитрівни Дуніної.

Герой-коханець

Майбутній глава Таємної канцелярії і «душитель свободи» народився в родині, наближеній до престолу. Мати Олександра Бенкендорфа приїхала в Росію разом з принцесою Софією-Доротеєю Вюртембергською-Мемпельгардською (вони були близькими подругами). У вересні 1776 року, коли Софії-Доротеї було 17 років, вона стала дружиною майбутнього імператора Павла I, але з подругою не розлучилася. Батько нашого героя, балтійський німець Христофор Бенкендорф, перебував на службі у Павла I.

Олександр Бенкендорф з’явився на світ в Монбельяні, зростав у Петербурзі, виховувався в приватному пансіоні в Байройті і в Гатчині – царській вотчині – в обстановці військово-організованого побуту і порядку. Уже в 15 років імператор Павло призначив Олександра своїм флігель-ад’ютантом. Там же, в Гатчині, Бенкендорф-молодший зблизився з сином Павла I, майбутнім імператором Миколою. Він спочатку мав славу неймовірного розбишаки, а потім – пристрасного шанувальника жіночої статі, причому був змушений покинути пансіон, не довчившись, саме з цієї причини. Його призначили молодшим офіцером у привілейований Семенівський полк. Герой-коханець, Бенкендорф не бачив різниці між світською дамою, молоденькою дівчиною або дружиною камердинера, що викликало невдоволення Марії Федорівни, яка йому покровительствувала. Молодого шалапута вирішено було відправити в інспекційну поїздку по Російській імперії. Попри очікуванням, Бенкендорф охоче погодився, старанно вів журнал поїздки, а на Кавказі з дозволу керівництва залишився, щоб вступити волонтером в кавказький корпус і «вдосконалитися у військовому мистецтві». З Кавказу він, нагороджений двома орденами, відправляється на острів Корфу – захищати греків від Наполеона, потім як дипломат курсує між Парижем, Віднем і Петербургом, не забуваючи про любовні пригоди. У Росію він повернувся з черговою пасією – знаменитою французькою актрисою мадмуазель Жорж. Він навіть мав намір одружитися на ній, але вона віддала перевагу іншому шанувальнику.

З 1809 року Олександр Бенкендорф активно бере участь в бойових діях – спочатку в Молдавії проти турків, а потім – у Вітчизняній війні 1812 року. Він очолював один зі знаменитих «летючих» (партизанських) загонів, був комендантом щойно звільненої Москви, брав участь в «битві народів» під Лейпцигом і закордонній кампанії російської армії 1913–1914 років. Був нагороджений багатьма орденами – як російськими, так і шведськими, пруськими та нідерландськими. Від регента Великобританії він отримав золоту шаблю з написом «За подвиги 1813».

Олександр Бекендорф


Гульвіса, красунчик, блискучий офіцер і досвідчений ловелас – таким він приїхав до Харкова в 1816 році у службових справах. І почув напівзапитання-напівтвердженння: «Ви, звичайно, будете у Марії Дмитрівни Дуніної?» Далі слід надати слово нащадку шефа жандармів з одного боку і декабриста з іншого Сергію Волконському: «Він поїхав. Сидять у вітальні; відчиняються двері, і входить з двома маленькими дівчатками жінка такої незвичайної краси, що Бенкендорф, який був настільки ж розсіяний, скільки залюбливий, тут же перекинув чудову китайську вазу. Коли становище стало зрозумілим, Марія Андріївна (Дмитрівна. –
Авт.) вирішила зібрати довідки. Фрейліна Катерини Великої, вона підтримувала листування з імператрицею Марією Федорівною, і за довідками звернулася не більше не менше, як до найвищого джерела. Імператриця замість довідки прислала образ».

 Між Старою Водолагою і Фаллем

Хто ж була вона – та красуня, через яку постраждала китайська ваза, і побачивши яку, Бенкендорф, який бачив-перебачив у своєму житті жінок, втратив голову? Єлизавета Андріївна Донець-Захаржевська – донька рідної сестри Марії Дмитрівни, яка належала до тієї ж місцевої слобожанської знаті. Чарівна білява двадцятидев’ятирічна вдова (її чоловік, генерал-майор Павло Бібіков, загинув у війні 1812 року, залишивши її одну з двома доньками), вгадавши наміри заїжджого звабника, стійко оборонялася. А він серйозно закохався. Олександру Бенкендорфу до цього часу було вже тридцять чотири роки. Оскільки фортеця не здавалася, вихід для старого холостяка був тільки один – одружитися. Єлизавета Андріївна зробила правильний вибір: Олександр Бенкендорф став справжнім батьком для двох її дочок – Катерини і Олени, яка успадкувала материнську красу і згодом вважалася першою петербурзькою красунею.

Елизавета Бібікова

Вони одружилися в 1817 році. Через 10 років, перебуваючи на піку кар’єрного зльоту, Бенкендорф купує миз Фалль (зараз це передмістя Таллінна) і будує там замок, який, як він сподівався, стане «родовим гніздом» Бенкендорфів. Однак у них з Єлизаветою Андріївною народилися тільки дівчатка.

Чи то відсутність синів-спадкоємців відіграла свою роль, чи то дотримуючись старої приказки «Сивина в бороду, біс у ребро», поважний глава сімейства знову взявся за старе.

Єлизавета Андріївна про його шури-мури знала, але мовчала, не бажаючи виносити сміття з хати. Вона жила у Фаллі – місці чудової краси. Туди приїздила відома англійська художниця Елізабет Рігбі, яка залишила на пам’ять господарям їх портрет; там же гостював Тютчев, набираючись поетичного натхнення, працювали відомі пейзажисти Воробйов і Фрікке, виступала уславлена співачка Генрієтта Зонтаг. У Фалль двічі приїжджав імператор Микола, і навіть власноруч посадив кілька дерев. У вересні 1844 року туди привезли тіло Олександра Бенкендорфа – він помер по дорозі додому. Після себе граф Бенкендорф залишив духовний заповіт, затверджений Миколою І ще за життя покійного. Вдові – графині Єлизаветі Андріївні було призначено пенсію в п’ять тисяч рублів сріблом. До моменту його смерті всі три дочки були вже заміжні: старша Ганна – за австрійським графом Аппоні, середня Марія – за сином міністра імператорського двору князем Григорієм Волконським, а молодша Софія – за колишнім губернатором Курська багатієм Демидовим. Фалль перейшов у спадок до середньої дочки, княгині Волконської, оскільки старша через шлюб з іноземцем втратила право володіти нерухомим майном в Росії. Єлизавета Андріївна Бенкендорф прожила ще 13 років. Її теж було поховано у Фаллі, далеко від Слобожанщини.


Фалль у наші дні

Чудовий Фалль із його водоспадом, квітниками, містками і найкрасивішим парком було відновлений із руїн ентузіастами тільки в 2010 році. Зараз там проходять екскурсії. А на фундаменті будинку в Старій Водолазі, де колись відбулася зустріч двох таких різних людей, які прожили разом ціле – і аж ніяк не буденне – життя, в роки радянської влади було побудовано клуб...

 Інна Можейко 

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ