Лінь може бути й на користь

Лінь може бути й на користь

Ми звикли вважати лінь негативною рисою і завжди закликали з нею боротися. А чи варто? Іноді вона є нашою рятівницею. Чому – давайте розбиратися.

Лінь – двигун прогресу

Є думка, що людину з мавпи зробила не праця, а лінь. Поміркуйте самі: поки трударі слухняно виконують рутинну роботу, не заморочуючись зайвими питаннями, ліниві міркують над удосконаленням процесу, щоб ту саму роботу можна було зробити якомога швидше і меншими зусиллями.

Не згодні з теорією? Для прикладу пригадайте своїх однокласників. Напевно серед них знайдуться такі собі відмінники-відмінники, які після школи так само відмінно закінчили виш і тепер є відмінними виконавцями, не спроможними на високі злети. І з подивом і задоволенням або ж білою заздрістю пригадаєте одного (а то й не одного) шкільного товариша, який вчився на тверді трієчки, та завжди щось вигадував і винаходив – як зараз кажуть, креативив, – намагаючись якомога меншими зусиллями мати результат. Саме останні багато чого досягли в житті, розвинувши розум завдяки пошуку різних виходів із ситуацій, і тепер є респектабельними бізнесменами і пересуваються на автівках останньої моделі, тоді як більшість слухняних і сумлінних працелюбців дістаються до роботи громадським транспортом. Звісно, що це не правило, але таке трапляється доволі часто.

Отже, лінь – такий собі протест проти рутинної одноманітної роботи і бажання полегшити її виконання для себе, а заодно інколи і для людства. З відносно останніх  – саме так було винайдено памперси хіміком-технологом Віктором Міллзом, який, ставши дідусем, був геть розчарований тим, що йому весь час доводиться прати підгузники за малюком. Або створення такої звичної тепер і зручної для нас електронної пошти – лише завдяки тому, що американцю Рею Томплінсону набридло весь час курсувати по офісу і передавати співробітникам інформацію на носіях. Інші винаходи, починаючи від колеса, кожний може навести й сам.

Є два типи ліні: пасивна – коли взагалі нічого не хочеться робити, і активна – коли хочеться все швидше зробити і піти лінитися. 

На що натякає організм

Попри негативне ставлення до такого явища, як лінь, категоричне небажання щось робити може бути сигналом про те, що він стомлений і йому треба відпочити. Та часто ми не дослухаємося, відмахуємося й продовжуємо силувати свій організм, змушуючи працювати. Тому слід відрізняти такий стан від ліні. Відчуваєте, що перевтомилися, потребуєте відпочинку – не опирайтеся, побалуйте себе, дайте побайдикувати, і сили повернуться, та ще й примножаться неодноразово. Тільки одна важлива умова: лінуйтеся «якісно», із задоволенням, не звинувачуйте себе у неробстві. Наше одвічне бажання заганяти себе, прагнучи іноді невідомо чого, – прямий шлях на лікарняне ліжко. Усе має бути гармонійно, зокрема, й чергування праці та відпочинку. А завзятим трудоголікам, які звикли вимотувати себе роботою, варто іноді згадувати старий анекдот про те, що найбільше за всіх у колгоспі працював кінь, та головою він так і не став.

Прагніть висипатися, адже, як стверджують психологи, у переважної більшості людей лінь (читай – стомленість) з’являється через збій психологічного годинника. Тому в середньому дорослий має спати близько восьми годин. Але тільки в середньому. Є й такі унікуми, яким достатньо чотирьох-п’яти годин, а коли більше – почуваються млявими, розбитими.

Якщо все ж таки відчуваєте, що ваш стан – не втома, а що саме небажання щось робити – почніть з чогось легкого, такого, що не напружує надто. Так потихеньку втягнетеся і знову будете здатні на великі подвиги.

Прокрастинація прокрастинаторів

Ті, кому не ліньки, намагаються давати усілякі зарозумілі назви буденним явищам. От і звичайнісіньке, таке до болю знайоме кожному відкладання справ «на потім» назвали чудернацьким і важковимовлюваним словом «прокрастинація». Для спрощення сприйняття ми будемо послуговуватися звичними «відкладання» або «затягування». Чим воно відрізняється від ліні?

Лінь – коли нічого не хочеться робити, але ніякого занепокоєння з цього приводу або, боронь Боже, докорів сумління людина не відчуває. Коли ж справи відсуваються через незмогу пересилити себе та розпочати їх, тут уже звинувачення себе може пишно розквітнути.

Кому не знайома ситуація, коли, приміром, замість робити прибирання, ми вмовляємо себе, що от зараз-зараз, тільки вип’ю ще чаю (додивлюся серіал, почитаю книжку, подивлюся, хто мені написав у соцмережі тощо), і відразу розпочну. Час не змигнеться, а віз там, де й був. Таких прикладів можна навести безліч – і вдома, і на роботі. Тобто затягування – це нездатність змусити себе до необхідних або бажаних дій. Любителі зволікати час врешті-решт закінчують роботу, але ціною неймовірних душевних і фізичних зусиль. Причому поступово це стає поганою звичкою. А це негативно впливає на кар’єру, фінансове становище і здоров’я.

Відкладання по своїй суті відрізняється не лише від ліні, а й від відпочинку. Бо відпочиваючи, ми наповнюємося енергією, а відтягаючи початок справи і потім докоряючи собі, а іноді й доводячи себе до стресу, ми її втрачаємо. Відповідно, чим менше залишається енергії, тим більше шанси відкласти виконання завдання ще на непевний час. Виходить замкнене коло.

Якщо поглянути на проблему глобально, так би мовити, з погляду вічності, і водночас по-житейському – скажіть, про що люди найбільше шкодують на смертному одрі? Саме про те, що вони не зробили в своєму житті, не реалізували відпущений природою життєвий і творчий потенціал. Було б слушно фразу «Час – гроші», що припахає меркантилізмом, переінакшити на «Час – цінність», тоді вона набуває зовсім іншого, позитивного забарвлення.

Щоб зрушити ситуацію з місця, потрібен саме той «чарівний пендель», після якого все починає швидко крутитися. Інколи він буває з трагічним присмаком, коли людина, що дізналася про невиліковне захворювання, раптом мобілізується і у відпущений їй хворобою час робить набагато більше, ніж за все попереднє життя. І в цьому контексті латинський крилатий вираз «Memento mori» – «Пам’ятай, що ти смертний» може бути спонукальним фактором до перегляду багатьох ситуацій.

Та не будемо брати такі крайнощі, поглянемо, які типи «відкладальників» найчастіше бувають і що можна зробити стосовно повсякденних справ.

Часто затягують з виконанням люди з низькою самооцінкою. Їх лякає те, що вони недостатньо обізнані, вправні, вони впевнені, що в них нічого не вийде, тому й не поспішають ставати до справи. У такому разі слід хвалити себе за найменший успіх, за кожний вдалий крок на шляху виконання справи, тобто поступово підвищувати свою самооцінку.

Інші – перфекціоністи, тобто ті, хто прагне робити будь-яку справу якнайкраще, краще від усіх. Тому коли відчуває, що зроблене може бути не таким досконалим, як хочеться, відкладатиме це до останнього, на їхню думку, краще не зробити щось узагалі, ніж зробити недосконало. Особливий «підвид» перфекціоністів – ті, хто отримує ледве не задоволення від крайніх термінів, тиску начальства або обставин, роботи в останню ніч. Вони впевнені, що чим більше таких негативних факторів, тим кращі результати. Як не дивно, часто так воно і є.

Є ще надто заклопотані своїм его. Вони відкладають виконання завдання через страх зробити помилку, провалитися. Подеколи їх зупиняє навіть страх успіху.

Головне – усвідомити проблему, віднайти, звідки ноги ростуть, і поступово змінювати таке ставлення до справ на протилежне. У цьому є зиск, адже, по-перше, ми використовуємо свій потенціал, що дозволяє жити повноцінно. По-друге, як довели вчені, від вчасно зробленого в нашому мозку активізується центр задоволення, виробляється речовина дофамін, і ми відчуваємо позитивні емоції.

 

Доки ми відкладаємо життя, воно минає.

Сенека, римський філософ

 

Якщо не хочеться працювати

1. Налаштуйтеся на робочий процес. Кімната або кабінет мають бути чистими. Звільніть робочий стіл від непотрібних паперів, предметів, натомість любовно розставте та розкладіть все, що необхідно.

2. Прикиньте можливі трудовитрати. Для цього оцініть складність роботи й витрати часу, що потребується на її виконання. Установить для себе годину, до якої має бути зроблено справу і прагніть укластися у відведений відрізок часу.

3. Пропишіть свої дії по пунктах. Якщо ви знатимете, що за чим маєте зробити, процес набуде організованості й зрозумілості. Буде легше робити все послідовно, доводити до кінця одну справу, а потім розпочинати іншу.

4. Поставте справи за їх важливістю. Коли вам потрібно «розкачатися», розпочніть з легких справ, щоб потім стати до «великих звершень». Відчуваєте, що деякий запас енергії ще є, але надовго його не вистачить – зробіть спочатку щось важливе, а потім легко й невимушено розправитеся з дріб’язком.

5. Утримуйтеся в бадьорому стані. Вдалося побороти лінощі? Намагайтеся утриматися і не звалитися знову в обійми ледарства. Робіть хоча б мінімальне зусилля у разі перших його проявів. Скажімо, прокинулися, почуваєтеся бадьоро, голова ясна – не заплющуйте знову очі, змусьте себе встати – побачите, наскільки більше ви зробите за день, ніж звичайно. Недарма мудрий народ придумав прислів’я «Хто рано встає – тому Бог подає».

Тетяна МАТВІЄНКО

Матеріал з № 148 від 16.12.2016 р.

Заголовок у газеті: "Лінь-матінка... чи мачуха? Як боротися з лінню, і чи варто це робити"

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ