Дещо про історію стадіона "Піонер" та бренду "Кожаный мяч"

Дещо про історію стадіона

бренд "Шкіряний м'яч"

Як з’явився бренд «Кожаный мяч», «СК» розповів засновник клубу Петро Воловник.

Перша столиця України може пишатися тим, що вона подарувала дітям країни змагання на приз Клубу «Кожаный мяч». Було так: директор  стадіону «Піонер» Костянтин Шатіхін (у минулому – командир партизанського загону) улітку 1959 року запросив другокурсника Харківського державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди, чемпіона Харкова з футболу (1956 р.) Петра Воловника, щоб той під час канікул попрацював на стадіоні «Піонер» як інструктор  і «завантажив» футбольне поле. Як з’явився бренд «Кожаный мяч», «СК» розповів засновник клубу Петро Воловник.

Стадіон «Піонер» більше нагадував парк
Днями під впливом подій, пов’язаних із наближенням футбольного Євро–2012, я з моїм колегою – професором, заслуженим діячем мистецтв України Михайлом Розіним – віддалися спогадами. Я йому, а він мені навперебій розпочали нагадувати в усіх подробицях, як влітку 1959 року на «Піонері» народився бренд «Кожаный мяч».

Нас об’єднувала чудова людина, спадкоємець педагогічної школи Антона Макаренка, директор стадіону Костянтин Шатіхін. «Піонер» радше нагадував парк, ніж звичний спортивний заклад. Стадіон потопав у квітах і зелені, усю територію було обнесено металевою огорожею, на ніч ворота було замкнуто. Усі майданчики, плавальний басейн і сектори були в ідеальному стані. На волейбольних кортах Володимир Пономаренко готував майбутніх олімпійців Юрія Венгеровського та Юрія Пояркова, Борис Селезньов уносив свою лепту у великий теніс і т.д.

Михайло Розін того року теж був інструктором з фізкультури на стадіоні «Піонер» і організував «Школу плавання» у відкритому 25метровому басейні. Його підопічні з душових строєм проходили вздовж західного краю  поля, на якому я проводив змагання з футболу.

«Першість міста Харкова серед збірних команд вулиць...»
Головне, що мені вдалося зробити, розпочавши роботу, – це зібрати на «Піонері» цілу армію хлопчаків із дворів і вулиць міста. Коли я вніс директору пропозицію провести першість міста з футболу серед команд вулиць, Костянтину Івановичу ця ідея не дуже сподобалася. Він звик, що на «Піонер» приходять організовані юні спортсмени з учителями фізкультури або тренерами, а тут йдеться про вуличну дітвору, серед якої багато хто може й побешкетувати, а то й щось поцупити.

А у нас на стадіоні працювала ДЮСШ № 3 міськвно, де займалися сотні волейболістів, футболістів, баскетболістів і тенісистів. З ними працювали десятки тренерів. «Як усе це поєднати, – думав директор, – де ми їх роздягнемо, де обмиємо, де, візьмемо стільки м’ячів... А хто буде судити?» Тільки запитання...

Я вирішив зацікавити своєю ідеєю футбольного тренера ДЮСШ № 3 Сергія Припиченка, зробивши основний наголос на тому, що до нас на стадіон потягнуться хлопці: жваві, сміливі, ще не охоплені секційною роботою. Можна знайти відмінних претендентів до груп спортшколи.

Мою думку він зрозумів і вирішив допомогти: видав п’ять футбольних м’ячів для розминки, два м’ячі для проведення ігор і один ніпельний шкіряний м’яч як приз. Коли про всі подробиці дізнався Костянтин Шатіхін, він дозволив мені підготувати й замовити афішу (всі заходи на «Піонері» організовувалися через афіші, які спеціальна служба міста наклеювала на сотнях спеціальних щитів).

На нашій афіші було велике зображення двох юних футболістів під час яскравого ігрового моменту – таке, щоб їх помітили хлопчаки; потім великими ж літерами: «першість міста Харкова серед збірних команд вулиць на приз «Кожаный мяч»...

Зібралася хмара хлопців
Здачу заявок та жеребкування було призначено на десяту ранку в першу середу липня 1959 р. на стадіоні «Піонер». Ми розраховували, що брати участь буде команд 30, може – 40. Але на футбольному полі стадіону зібралася хмара хлопців. З радіорубки я оголосив, що жеребкування почнемо, коли всі сядуть на пагорку вздовж східного краю футбольного поля, де зараз ШВСМ.

Коли всі розсілися, ми з Костянтином Івановичем пішли до хлопців. Довелося використовувати простий допотопний рупор. Директор стадіону по-батьківському звернувся до хлопців, сказав, що кожна команда повинна мати назву й запропонував придумати її – приміром, якщо хлопці з вулиці Плеханівської – «Плеханівці», з селища Жуковського – «Жуковці», «Луч» тощо. Хлопці швидко підхопили ідею, і на жеребкуванні ми вже записали: команда «Іванівці» грає з командою «Луч». Загальний список містив понад 100 команд. У жеребкуванні брали участь по одному представнику від команди, як правило, це був її капітан або громадський тренер.

За коловою системою за два місяці, що залишилися до кінця літа, така кількість команд не змогла б провести зустрічі. За системою з вибуванням, коли після першого туру 50 % команд вилетить, теж не годилося, – навіщо тоді треба було подавати хлопцям надію. Вирішили розбити учасників на четвірки. Хто в першому турі програє, іде на втішну гру з тим, хто програв у другій парі. Переможці зіграють між собою, і так до фіналу в підгрупі. Так ми втримали тисячі юних футболістів, які іноді з бубнами, барабанами і піонерськими горнами з групами підтримки шумно і весело прибували на ігри. Вийшов справжній фестиваль дитячого футболу в місті Харкові.

Свято дитячого футболу тривало п’ятдесят днів
З восьмої ранку до о півдні та п’ятої до восьмої вечора на «Піонері» вирувало футбольне життя. З кожною командою приходили десятки вболівальників і кілька громадських тренерів – наставників. Кожна команда виставила по одному футбольному судді. Свято дитячого футболу тривало 50 днів. До фінальної частини першості долучилась і міська футбольна колегія суддів.

Переможці четвірок формували нові четвірки, потім ще й ще – доти, доки залишилась усього одна фінальна четвірка, яка з 15 серпня розіграла головний приз за коловою системою. Уболівальників збиралося багато, приходили навіть переможені команди. Так на Харківському стадіоні «Піонер» уперше в країні було проведено змагання серед дітей за місцем проживання. І не випадково, що – з футболу, адже ця гра є популярною в Харкові і вельми шанованою вже протягом понад 100 років. Шкода, що в мене не збереглася стаття нашого Харківського кореспондента «Советского спорта» Володимира Ровчана.

Там було названо фіналістів і чемпіонів. Але одного з учасників цього розіграшу я можу назвати – це Олег Пересада, який пам’ятає, що на «Піонері» тоді з’явилися телевізійники, які й показали в Україні розіграш «Кожаного мяча» у Харкові.

Харківську ідею розігрувати першість серед дитячих дворових футбольних команд на приз «Кожаный мяч» було з ентузіазмом підхоплено ЦК ВЛКСМ, було створено штаб, президентом якого обрали заслуженого майстра спорту Михайла Сушкова. Окрім нього, першими «штабістами» були Лев Яшин, Олексій Хомич, Гаврило Качалін, Віктор Понеділок, Альберт Шестерньов, Валентин Іванов, Олексій Парамонов, спортивні журналісти, активісти – одним словом, дорослі, небайдужі до дитячого футболу.

Більш ніж три мільйони юнаків підхопили ідею
У травні 1964 р. «Пионерская правда» опублікувала Положення про організацію змагань дворових команд і заклик створювати команди й змагатися. Це було дивне оголошення:

«Увага, хлопці! Майбутні Яшини й Вороніни! Швидкі форварди й безстрашні воротарі! Для вас «Пионерская правда» відкриває клуб «Кожаный мяч»! Організуйте у дворах команди! Шукайте собі тренерів! Будуйте футбольні поля! Починайте тренування! Готуйтеся до ігор на приз клубу «Кожаный мяч»! Слово за вами, хлопці!»
І ось підсумок: за право виступати у першому всесоюзному фіналі «Кожаного мяча» боролися 170 000 команд – більш ніж три мільйони юних футболістів з усього Радянського Союзу.

16 серпня 1965 р. на стадіоні «Динамо» в Москві зібралися 16 команд-фіналістів і відбувся перший матч. Турнір було відкрито дуже ефектно: прямо на поле опустився вертоліт, з якого вийшли члени штабу, вітаючи гравців і глядачів.

Фінальний матч першості, у якому боролися команди мінської «Чайки» і луганської «Хвилі», виявився справжнім спектаклем, захоплюючим видовищем для всіх шанувальників футболу: жодна команда не поступалася іншій, показуючи неймовірний рівень майстерності, загострення пристрастей і драматизм боротьби. На полі розгорталася не по-дитячому серйозна битва. Основний час закінчився внічию. Суддя призначив по п’ять восьмиметрових ударів по воротах кожного із суперників. Удар за ударом відігравалися на поле, стадіон завмер. І ось, за рахунку пенальті 3:3, воротар «Чайки» Вітя Барковський забиває переможний гол у ворота «Хвилі»...

Першим чемпіоном Клубу стала команда «Чайка» з Мінська. Команда «Хвиля» з Луганська отримала срібні медалі. Третє місце посіла команда «Молния» з Владивостока. Хлопці отримали воротарські рукавички, м’ячі, футболки, бутси з автографами своїх кумирів.

Скромне починання переросло у всесоюзну першість
У хроніках того часу, у кіножурналі «Піонерія», сюжети якого показували перед сеансами в кінотеатрах, зберігся цікавий репортаж про фінал цих змагань.

Скромне футбольне починання, яке народилося на Харківському стадіоні «Піонер», переросло у всесоюзну першість на приз клубу «Кожаный мяч». Більш масового заходу тоді ще не було. А слідом за футболом розпочали відкриватися клуби «Золота шайби», «Плетений м’яч», «Біла Ладя» та інші. Коли ЦК ВЛКСМ і Спорткомітет СРСР почали проводити ці масові дитячі турніри, Міністерство житлового господарства змушене було повсюдно в житлових управліннях ввести посаду інструктора фізкультури. Це зайвий раз підтверджує, що Харків стояв і стоїть на чолі важливих ініціатив і вміє розпочату справу доводити до кінця.

Сьогодні, коли Харків готується прийняти європейський турнір 2012 з футболу, саме час нагадати мешканцям нашого прекрасного й улюбленого міста, що воно не тільки подарувало країні бренд «Кожаный мяч», а й завоювало кубок СРСР у 1985 році. Багато важливих досягнень у цьому виді спорту й сьогодні має наш чудовий футбольний клуб «Металіст», займаючи лідируючі позиції в українському футболі.

Петро Воловник, професор Харківської національної академії міського господарства, матеріал з газети "Слобідський край" №63 від 26.05.2012

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ