Сторічне прокляття, валійський «вбивця» та поцілунок у лисину

Сторічне прокляття, валійський «вбивця» та поцілунок у лисину

Фото: mail.krabov.net

Спортсмени, і футболісти зокрема, зі своєї натури дуже забобонні люди. Заради перемоги вони готові здійснювати дивні ритуали, дотримуватися прикмет. «СК» розповість про найбільш популярні забобони у футбольному світі.

Чекати залишилося 47 років
З 1959 по 1962 рік лісабонську «Бенфіку» очолював угорський фахівець Бела Гуттманн, для якого роки, проведені біля керма португальського гранда, виявилися найбільш успішними у тренерській кар’єрі. За цей період Бела зі своїми підопічними три рази поспіль здобував перемогу в національній першості, і ще двічі – у Кубку європейських чемпіонів (1961, 1962). Після другого тріумфу на європейській арені тренер звернувся до керівництва «Бенфіки» із проханням, щоб йому підвищили платню, але отримав відмову. Якщо б очільники клубу знали, до чого призведе це рішення, вони б тисячу разів подумали над тим, що казати. А так, йдучи ні з чим, Гуттманн промовив: «У найближчі 100 років «Бенфіка» не виграє жодного європейського кубка». І забігаючи наперед, скажемо, це прокляття діє досі, а минуло вже 53 роки.
Коли наступного сезону після відставки Гуттманна «Бенфіку» почав тренувати інший фахівець і під його керівництвом команда втретє поспіль дісталася фіналу КЄЧ (зараз це Ліга чемпіонів), то фанати й керівництво клубу подумали, що слова Бели – це порожній звук. Лісабонці відкрили рахунок у першому таймі, але після перерви їх суперник – це був «Мілан» – провів два м’ячі, які дозволили італійцям підняти над головою заповітний кубок. Потім до кінця минулого століття «орли» провели ще чотири фінали в КЄЧ і один – у Кубку УЄФА (Ліга Європи), але удостоювалися лише срібних медалей.
Гуттманн помер у 1981 році, і відтоді перед кожним наступним фіналом євротурніру, крім останнього, на його могилу у Відні приходив великий португалець Ейсебіо. Він молився, плакав і просив Гуттманна пробачити «Бенфіку», але це не допомогло.
Фінал Кубка чемпіонів – 1990 проходив у столиці Австрії. Перед вирішальною грою сезону фанати «орлів» зважилися на відчайдушний вчинок. Невелика група вирушила на могилу тренера, і один з уболівальників спробував розбити кувалдою надгробний камінь, але не зміг.
У нинішньому столітті «Бенфіка» двічі поспіль виходила у фінал Ліги Європи, і знову-таки обидва програла. Останній, із «Севільєю», датується травнем 2014-го. Тоді ще підопічні Жорже Жезуша просто «душили» андалусійців, намагаючись хоча б цього разу зняти прокляття, але – на жаль... У столичних футболістів була безліч гольових моментів, які вони незбагненим чином тринькали раз у раз, ніби якась потойбічна сила не давала м’ячу потрапити в сітку воріт суперника. В основний і додатковий час команди голів так і не забили, а доля чемпіонства вирішувалася в серії післяматчевих пенальті, і вгадайте, хто в ній переміг.
Фанати «Бенфіки» навіть кажуть, що найближчим часом безглуздо виходити у фінали євротурнірів, адже все одно «прокляття Гуттманна» не можна зняти до 2062 року.
Щось подібне сталося ще в XIX столітті з англійським клубом «Дербі Каунті». На той час керівництво клубу вирішило побудувати новий стадіон, але на місці, вибраному для арени, стояв циганський табір. Ромів прогнали, і розсерджені цигани напророкували: клуб ніколи не виграє Кубок Англії – найпрестижніший на той момент турнір на Туманному Альбіоні. Відтоді «Дербі» завжди програвав у півфіналах або фіналах, і прокляття діяло аж до 1946 року, поки керівництво команди не попросило циган зняти закляття. І що ж ви думаєте? Того року «Дербі» здобув довгоочікувану перемогу в Кубку.

«Вбивця» Ремзі
Ще один цікавий випадок стався на початку другого десятиріччя поточного століття. Звісно, швидше за все, це лише збіг, але він спостерігався протягом майже трьох років.
Громадськість помітила, що після забитого гола валлійського гравця лондонського «Арсеналу» Аарона Ремзі помирає якась відома особа. Так, 1 травня 2011-го валлієць забив «Манчестер Юнайтед». Наступного дня було вбито Усама бен Ладена. 2 жовтня 2011-го півзахисник забив «Тоттенхему». Через три дні помер Стів Джобс. 19 жовтня 2011-го Ремзі уразив ворота «Марселя». Наступного дня оголосили про смерть Муамара Каддафі. 11 лютого 2012 року півзахисник «Арсеналу» забив «Сандерленду» – не стало Вітні Х’юстон. 22 березня 2013-го валлієць відзначився в матчі проти збірної Шотландії – і наступного дня помер Борис Березовський. Зараз це правило вже не працює.

Щаслива лисина Бартеза
Крім проклять та незбагненних містичних збігів, є і забобони, які радують око. Так, на ЧС-1998 та Євро-2000 гравці збірної Франції відзначилися виконанням красивого ритуалу, який здійснювали голкіпер Фаб’єн Бартез і захисник Лоран Блан. Перед матчем незворушний Блан завжди цілував Бартеза у відполіровану лисину. Можливо, це й допомогло французам виграти ці два міжнародні турніри.
Цікаво, що після того, як Лоран закінчив виступати за збірну, Бартез до себе з поцілунками нікого з товаришів не підпускав.
Свій ритуал був і у футболіста Андрія Оберемка, який свого часу виступав за ФК «Харків» і числився в «Металісті». Він саме є класичним прикладом забобонного гравця. Будучи лівшею, всі свої дії він починав здійснювати з лівої ноги: надівав гетри, бутси і робив перший крок на полі.
На кожному поверсі бази київського «Динамо» тільки 12 кімнат. Кажуть, кімнати під номером 13 тут не дозволив будувати Валерій Лобановський, який був дуже забобонною людиною. Також Валерій Васильович завжди виходив з клубного автобуса останнім, дорогою з роздягальні до поля намагався не наступити ногою на тріщини на асфальті та лінії розмітки на полі, а команда, на думку тренера, могла бути успішною лише тоді, коли в її складі виступав хоча б один рудий футболіст.

Олександр Гаркавець, власний кореспондент