"Золота рукавичка" Валерія Манчак: Тільки на ранок зрозуміла, що я – чемпіонка
Харківська область славиться своїми успішними боксерами, причому не тільки чоловіками, а й жінками. Їх список нещодавно поповнила юна зірочка – чемпіонка Європи серед молоді Валерія Манчак.
Подвійний нокдаун Ірландії
Якщо у когось залишаються сумніви, щодо того, чи жіноча справа бокс, нехай запитають про це харків’янку Валерію Манчак. У своєму доволі юному віці (а Валерії ледь виповнилося 17 років) вона вже домоглася в цьому спорті великих успіхів. Це і два «золота» на юніорських чемпіонатах України, і бронзова медаль на юніорській Європі, і безліч інших нагород, головною з яких на сьогодні є перемога на чемпіонаті Європи серед молоді, змагання на якому завершилися минулими вихідними в італійському місті Ассізі.
На чемпіонаті, виступаючи у ваговій категорії до 57 кг, харків’янка провела три поєдинки. Всі зустрічі вона виграла за одноголосним рішенням суддів. Причому у фіналі двічі відправляла свою суперницю Емі Бродхарст з Ірландії в нокдаун. Однак, саме цей бій Валерія вважає найскладнішим.
– Суперниця по фіналу була дуже технічною. Вона також багато тренувалася і була добре підготовленою і в моральному, і у фізичному плані, – пригадує чемпіонка. – Бій не відразу пішов за моїм сценарієм, тому що судді не хотіли віддавати мені перемогу ні в першому, ні в другому раунді. Лише у фінальних раундах я змогла переламати хід поєдинку на свою користь.
Відправляючи Валерію на чемпіонат, її тренер Максим Третьяк налаштовував спортсменку тільки на перемогу, і цього зрештою вдалося досягти.
– Підготовка до чемпіонату була дуже серйозною, і була лише одна мета – виграти. Який би рівень суперників не був, ми були впевнені, що вона зможе, – зазначив Максим Третьяк.
На чемпіонаті Валерія виклалася на 200 відсотків, тому сил не залишилося навіть на те, щоб порадіти своїй перемозі.
– Вийшла з рингу і зрозуміла, що віддала всі сили. Я просто сіла втомлена. І тільки наступного ранку, коли прокинулася, то зрозуміла, що я чемпіонка Європи. Емоції були неймовірні, – поділилася Валерія.
Спочатку був хокей
В арсеналі чемпіонки – близько двох десятків медалей, завойованих у боксі, і не менша кількість – завойованих у хокеї. Саме з цього – теж, здавалося б, не жіночого спорту – Валерія прийшла в бокс чотири роки тому.
У хокей майбутня чемпіонка Європи з боксу відіграла сім років, і при цьому встигла стати чемпіонкою США у своєму віці, граючи за дівчачу команду з Нью-Йорка. В Америку Валерія потрапила разом із командою, завдяки своєму тренеру, який неодноразово взимку і влітку вивозив юних хокеїстів набиратися досвіду.
А в бокс Валерію привів старший брат, який дуже любить цей спорт. Одного дня він привів сестру в зал до свого друга, тренера з боксу Максима Третяка. Майбутня чемпіонка зробила кілька ударів по груші, і, розгледівши талант, тренер відразу запропонував Валерії спробувати себе в цьому виді спорту.
– Напевно, кожна людина обирає вид спорту за своїм характером, а бокс відбиває якоюсь мірою мій, – зізнається Валерія. – Я можу позбутися своєї агресії і при цьому контролювати себе в розумовому плані на ринг, та зберігати теоретичну базу у своїй голові. У цьому спорті потрібно працювати, щоб досягти результату. Ти виходиш на ринг і розумієш, що все залежить тільки від тебе – як ти працював, як ти тренувався.
До такого вибору дочки її мама Людмила Олександрівна поставилася дуже насторожено.
– Коли Валерія сказала, що вирішила займатися боксом, реакція в мене була неоднозначною. Але оскільки вона займалася вже хокеєм дуже довго, то десь я вже була готовою до цього, – пригадує мама Валерії. – Насправді, сказати, що я стовідсотково схвалювала вибір, не можна. Проте, загальними зусиллями син і тренер вплинули на мене, і мені нічого не залишилося, як погодитися. Хоча, скажімо так, навіть зараз однозначно моя думка про бокс до кінця, напевно, не помінялася.
Проте, Людмила Олександрівна весь час підтримує дочку і стежить за кожним її боєм, навіть перебуваючи далеко. 
– Коли Валерія перемогла на чемпіонаті, емоції, звичайно, переповнювали. Стан був такий, що спочатку навіть не усвідомили. Був дуже важкий фінальний бій, ми переживали, адже до самого кінця не знали, яке рішення приймуть судді. Але коли підняли їй руку, то емоції переповнили, – зізнається мама спортсменки.
Випробування гіпсом і наукою
Чемпіонка живе не тільки спортом. Вона дуже різнобічно розвинена дівчина та справжня красуня. Валерія багато читає, пише вірші й малює. При цьому вона успішно поєднує тренування і навчання в Юридичній академії на факультеті підготовки кадрів для органів прокуратури. Валерія вже перейшла на другий курс, учиться на відмінно й отримує підвищену стипендію.
Так склалося, що підготовка до чемпіонату збіглася із сесією у виші. Але труднощі не злякали юну спортсменку, вона працювала вдень і вночі.
– Ночами я займалася навчанням, писала різні наукові роботи, а вранці і ввечері йшла на тренування, – розповідає Валерія. – Протягом деякого часу в мене була така коловерть з дуже великим розумовим і фізичним навантаженням. Одначе сесію змогла закрити на всі п’ятірки.
Напередодні чемпіонату сесія була не єдиним випробуванням, яке випало на долю Валерії Манчак. За місяць до Європи спортсменка зламала свою ударну ліву руку, тож сама участь у змаганнях лишалася нерозв’язаною. Проте, виявивши справжній характер, Валерія вже за два тижні зняла гіпс і, перемагаючи біль, продовжила тренування та згодом вийшла на ринг чемпіонату, де довела свою перевагу.
Зараз, віддавши всі сили, Валерія відпочиває, але вже невдовзі їй доведеться знову ставати до бою. Це і навчання, і підготовка до нових вершин у спорті, де головна мрія – поїхати на Олімпіаду 2016 року і здобути «золото».
– Це вже зовсім інший рівень. Усі знають, що юнацький бокс і дорослий – це, можна сказати, два абсолютно різні види спорту. Тут потрібно працювати на іншому рівні, з іншою віддачею, – застерігає тренер спортсменки.
Що ж стосується більш глобальних планів на життя, Валерія поки не визначилася. Пов’яже вона його тільки зі спортом або після завершення навчання займеться прокурорською діяльністю, покаже час. А поки всі сили юне дарування рівною мірою віддає навчанню та улюбленому спорту, в якому рівняється на свого кумира – чемпіона світу у восьми вагових категоріях професійного боксу Менні Пакьяо.
Борис Бреславець, матеріал з газети "Слобідський край" №92 від 02.08.2014