Алею вічнозелених туй висадили в Екопарку

Алею вічнозелених туй висадили в Екопарку

100 вічнозелених туй висадили на цих вихідних в Фельдман Екопарку.

Нова алея «життєвих дерев», як ще називають ці чудові рослини з родини кипарисових, з'явилася біля Кінного комплексу. Крім юннатів, співробітників Регіонального ландшафтного парку і його засновника Олександра Фельдмана, в заході взяли участь вимушені переселенці та воїни АТО.

«Ми будемо висаджувати рідкісні дерева і чагарники, розбивати квітники і клумби, щоб наш екопарк був на рівні кращих європейських дендропарків. У рекреаційній зоні ми плануємо створити всі необхідні умови для ландшафт-терапії, гардентерапіі. Це робиться в першу чергу для того, щоб розширити можливості нашого Центру психосоціальної реабілітації, який допомагає дітям з особливими потребами, вимушеним переселенцям і учасникам АТО, - зазначив Олександр Фельдман. - Крім естетичної і терапевтичної складової, ми думаємо про науку і охорону природи. Садити дерева, формувати ландшафт, займатися рекультивацією ми будемо по всій території Регіонального ландшафтного парку відповідно до рекомендацій фахівців і спільно з вченими».

Також на вихідних в Фельдман Екопарку відбулося випускання птахів у природне місце існування. Зазначимо, що подібні акції вже стали традиційними для Регіонального ландшафтного парку.

«Ми вирішили знову провести акцію з випускання птахів на волю, аби нагадати людям - всі живі істоти мають право на життя і свободу, - розповів завідувач відділу пернатих Фельдман Екопарку Володимир Переходович. - Вусаті синиці, щиглики, чижі, коноплянки, вівсянки, лісові кенари, зяблики, в'юрки, синиці лазоревки - більше 150 пернатих ми викупили на пташиних ринках і сьогодні відпускаємо в природне місце існування. Це місцеві птиці, не перелітні, а зимуючі у нас. Вони цілком можуть самостійно знайти собі їжу до випадіння глибокого снігу - залишки врожаю на полях. Багато з них залишаться жити на території регіонального ландшафтного парку. Взимку, як зазвичай, ми розвісимо годівниці для них і їх численних побратимів».

Володимир Шевченко