Енергія життя. У сімдесят усе тільки починається

Енергія життя. У сімдесят усе тільки починається

http://pikabu.ru/

Чи може кожна молода людина похвалитися тим, що ходить на танці, співає в хорі, займається балетом та ще й відвідує басейн? Певно, що ні.

Для цього треба мати не просто купу часу, а й неймовірне бажання та багато енергії. А от ті, кому вже за 70, не просто можуть собі дозволити всі ці забаганки, а із задоволенням беруть від життя все, що воно їм дарує.

Вік – не завада активності

Ірина та Едуард Липовецькі зовсім не схожі на звичайних літніх людей. На їхніх обличчях немає зморшок від скорботи, вони ніколи не скаржаться на малі пенсії і погане життя. А ще в них немає часу на хвороби та розмови про них. Адже кожен день розписаний погодинно. Це подружжя заткне за пояс будь-якого енергійного молодика, що хоче в цьому житті спробувати все. Адже вони одночасно займаються танцями, спортом та ще й вокалом. Не варто думати, що це незвичайна сім’я, яка не знає, що таке тяжка праця. Навпаки. Едуард Давидович 57 років працював слюсарем-доводчиком на заводі. Ірина Володимирівна була програмістом. Здавалося б, із таким-то трудовим досвідом, дідусь і бабуся мали б сидіти вдома й відпочивати та зрідка няньчити внуків. Проте такий спосіб життя не для цієї активної пари. У свої 72 Ірина Володимирівна разом з чоловіком, якому 76, тільки починають жити.

– Ми не працюємо, маленьких онуків у нас немає, то чому б і не ходити на всі ці секції, – дивується Ірина Липовецька.– Зараз ми нарешті живемо для себе. Мій чоловік, наприклад, усе життя хотів співати й танцювати. Нарешті він може займатися тим, про що так довго мріяв.
Подружжя запевняє: вік – не завада активному способу життя. Навпаки, тепер, коли вони на пенсії, урешті мають час розкрити весь свій потенціал. Адже в молоді роки хоч і танцювали, але тільки на вечірках. Займатися з викладачами часу не було. А зараз вони мають можливість безкоштовно ходити на танці, які організували для них у клубі активного довголіття «Лехайм!» («За життя!») при Харківському обласному благодійному єврейському фонді «Хесед-Шааре Тіква».

– Спочатку ми ходили на звичайні танці один раз на тиждень. Потім відкрилися східні танці. І ми почали ходити вже два рази на тиждень. Зараз ми ще й хор відвідуємо, – розповіла Ірина Володимирівна. – Отримуємо від цього велике задоволення, маємо добрий настрій і почуваємося пречудово. Ще й схудли.

Щастя залежить від оточення

На двох вони «скинули» 18 кілограмів. Запевняють, що стали здоровішими та енергійнішими. Ірину Володимирівну настільки переповнюють емоції після занять, що вона постійно телефонує онуці, аби ними поділитися. Пара й досі не вірить, що їм у такому віці пощастило займатися балетом. Кажуть, що для них така можливість – це подарунок долі. Проте, це ще не весь список улюблених хобі подружжя.

Раз на тиждень вони ходять плавати в басейн, а влітку полюбляють відпочивати біля річки. Та й на цьому їхнє дозвілля не вичерпується. Ірина Володимирівна та Едуард Давидович – часті відвідувачі філармонії та театру. А ще вони люблять просто гуляти. Найбільше до душі – парк імені Шевченка.

Як запевняють пенсіонери, ніякого секрету їхньої енергійності немає. Диво-ліків вони не п’ють, а просто вміють радіти життю. А ще дякують долі за те, що мають вірних друзів.

– У нас багато друзів, тому сумувати взагалі ніколи. Компанію маємо дуже хорошу. Ми любимо разом зустрічатися, завжди допомагаємо, підтримуємо одне одного, – розповідає Ірина Володимирівна.

Якщо хтось захворіє чи комусь потрібно придбати ліки, сходити разом до лікарні, Ірина та Едуард Липовецькі завжди відгукнуться. І в скрутну хвилину теж знають, на кого розраховувати. Завдяки своєму позитивному ставленню до життя літні друзі ніколи на дадуть близькій людині впасти в депресію.

– Щастя залежить від оточення людини, від того, як до неї ставляться діти, чи допомагають вони, чи піклуються про батьків, – каже Ірина Володимирівна. – Ще важливо завжди дивитися на все позитивно. Адже в людини може бути все добре, а вона все одно весь час страждає, жалкує за минулим. Я, наприклад, на ностальгію не страждаю. У нас життя було прекрасним, хоча й таким, як у всіх.

Інна Пирлик, матеріал з газети “Слобідський край” № 117 від 1.10.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ