Гумор з відтінком смутку Ельдара Рязанова

07.12.2015 13:46 Суспільство
Фото: peoples.ru Фото: peoples.ru
У творчій долі Ельдара Рязанова, як і в долі будь-якого справжнього художника, було багато подій, нав’язаних випадковістю. Але без них не було б геніального режисера і його фільмів на всі покоління.

Жінка з околиці
Волею випадку він не вступив до Одеського морехідного училища і потрапив до ВДІКу, потім директор «Мосфільму» Іван Пирь’єв нав’язав йому комедію «Карнавальная ночь», а сценарист Юрій Шевкуненко – співпрацю з Емілем Брагінським. І хто знає, ким би став Ельдар Рязанов, якби цього ланцюжка випадків не було: адміралом, театральним режисером чи письменником. Утім, режисер ніколи не боявся експерименту, більше того – боявся повторюватися.
Так було у його співпраці з його улюбленими акторами, серед яких харків’янка Людмила Гурченко.

Їх долі вперше пов’язала комедійна стрічка «Карнавальная ночь», яка була експериментом для всієї творчої групи. Для Рязанова це – перша художня картина після його п’ятирічної практики документаліста. Для Люсі Гурченко – на той час  студентки другого курсу інституту кінематографії – перша робота в кіно. І хоча режисерська група знала, що Гурченко добре співає, танцює і грає, вона не одразу потрапила на цю роль. З чиленних претенденток вибрали іншу актрису – із самодіяльності, яка на пробах краще виглядала у кадрі. Як потім згадував Рязанов, уже на третій день зйомок стало зрозуміло, що молода актриса вичерпала себе ще на пробах. І після консультації з Пирь’євим на роль таки взяли Гурченко. Кілька експериментів із гримом, вдало пошиті під витончену Люсину фігурку сукні, трохи пошуків світла – і в результаті на екрані з’явився образ милої, славної, привабливої дівчини, якою її запам’ятали численні глядачі. «Карнавальная ночь» стала справжнім тріумфом і для режисера, і для актриси.

Друга зустріч Рязанова з Гурченко відбулася під час зйомок фільму «Человек ниоткуда», утім, ця співпраця пройшла безслідно для обох. Життя розводило їх усе далі й далі, але Рязанов пам’ятав їх веселу роботу над першою комедією, і готуючись до нового фільму – «Гусарская балада» – намітив Гурченко як одну з кандидаток на головну роль. Кінопроба знову вийшла невдалою. Актриса виявилась неготовою до зйомки, плутала текст, грала в’яло і невпевнено. Рязанов не знав, що саме тоді у Гурченко був один з найважчих періодів у житті, і в глибині душі поставив на ній хрест.

Серед співпраць, які так і не склалися між режисером та актрисою – «Ирония судьбы, или С легким паром». Мало кому відомо, що у головній ролі новорічної комедії всіх часів могли бути не Барбара Брильська та Андрій Мягков, а Людмила Гурченко та Андрій Миронов. Саме цей акторський дует прийшов на проби після водевілю «Соломенная шляпка», яка вдалася їм блискуче. Як казав Рязанов, цей успіх не зіграв їм на руку в його проекті. І хоча нова відмова знову боляче вдарила по самолюбству Гурченко, згодом і вона зізналася: «Якось не відчула, що режисер шукає нову ліричну інтонацію. І на пробі «давала бодряка».
Творче примирення для обох настало тільки у 1980 році. На вечорі «При свічках» у будинку актора Рязанов із дружиною Ніною опинились за одним столом з Гурченко. Жінки, хоча до того не були знайомі, знайшли спільну мову. Потім була спільна сімейна відпустка, під час якої режисер нарешті зрозумів усі причини «складного» характеру Люсі і знову повірив у неї. Коли створювався другий і третій варіанти сценарію фільму «Вокзал для двоих», Рязанов з Брагінським уже писали їх спеціально під Гурченко.
«Її походження, соціальне оточення дитинства, досконале знання провінційного життя, вміння показати інтонацію провінції виявились неоціненними. Вона якоюсь мірою грала цю жінку провінції, але якоюсь мірою і була нею», – згадував режисер. Спочатку Гурченко вела себе дуже тихо: після тривалої розлуки належало взаємне притирання, розуміння, хто чим дихає, хто на що перетворився. З великою увагою Гурченко опановувала нові правила гри, а готовність режисера на ходу весело й легко змінювати сценарій окрилила колись ображену актрису.

Видавнича перемога
Окрім кінематографічного, Ельдар Рязанов мав неабиякий літературний талант, і він сам зізнавався, що у дитинстві мріяв стати письменником. У вересні – грудні 1990 року, під час зйомок нового фільму «Небеса обетованные» Рязанов написав свою повість «Предсказание».  Свій літературний твір режисер відніс у журнали «Огонёк» і «Юность». Там повість ніби й сподобалася, але друкувати її не поспішали: то труднощі з папером, то не було місця на сторінках... І тут знову втрутився випадок. У травні 1991 року режисер приїхав до Харкова на творчу зустріч. Він показав вперше «Небеса обетованные», а перед цим розповів про труднощі з публікацією повісті. Тут же із залу прийшла записка: «Хочете, ми надрукуємо Вашу повість?», і телефон видавництва. Після того, як Рязанов повернувся в Москву і дізнався що в «Огоньке» досі все глухо, зателефонував у Харків. Генеральний директор підприємства «Жизнь и компьютер» Геннадій Романов приїхав до Москви через два дні. За день прочитав повість, тут же прийняв рішення про видання книги і повіз рукопис у Харків. Наступного разу великий режисер приїхав до Харкова уже на презентацію книги. Подія викликала неабиякий ажіотаж, білети розкупили задовго до зустрічі, а навколо кіноконцертного залу «Україна» снували безліч людей у пошуках вільних контрамарок. У фойє продавалася книга, й усі хотіли отримати підпис автора, який відпрацьованим рухом роздавав автографи направо і наліво. Під час творчої зустрічі режисер знову показав харків’янам «Небеса обетованные»,  відповів на багато запитань із залу, зробив декілька зізнань і залишив по собі добрі враження.

Таємні зйомки у Харкові
Але це була не остання зустріч із нашим містом. Любов до поезії підштовхнула Рязанова ще раз  приїхати до Харкова – але цього разу не публічно. На початку січня 1996 року відомий режисер вирішив зняти документальний фільм про життя і творчість нашого земляка, поета Бориса Чичибабіна. Створити стрічку запропонувала режисеру вдова поета. Спеціально для цього Рязанов перервав зйомки у Парижі і приїхав на два дні в Харків.
– Він знімав дуже швидко, – згадувала Лілія Карась-Чичибабіна. – Ми пересувалися містом у мікроавтобусі. Приїзд Ельдара Рязанова не афішували – у нього було дуже мало часу.

Почали з кімнатки на горищі в будинку на Римарській, де в 50–60-х роках жив Борис Чичибабін. Того часу саме в цій кімнатці збирались люди, небайдужі до поезії та живопису, дискутували, обмінювались думками. Ввечері зйомки продовжились у квартирі Чичибабіних, де подружжя прожило 26 років. Наступного дня зйомки були у трамвайно-тролейбусному депо, де працював поет. Це стало справжньою сенсацією для харківських електротранспортників. На московського гостя приходив подивитися кожен працівник апарату. У кабінеті за столом, де раніше працював Чичибабін, сидів Рязанов і невимушено спілкувався з колишніми колегами поета. Знімальна група зафільмувала й знамениту Чичибабінську курилку в коридорчику під сходами. Документальний фільм вийшов в ефір російського телеканалу REN-ТВ у січні 1996 року, до річниці після смерті поета. На питання кореспондента галузевої газети, що спонукало Рязанова знімати фільм про харківського поета, той відповів: «Перш за все любов до його прекрасної поезії. Він хороший, справжній поет».
З ранніх кроків у кіно Рязанова визнали порушником жанрів: комедійна «Карнавальная ночь» межує з сатирою, у «Берегись автомобиля» є ознаки детективу... Рязанов не боявся такого поєднання: «Намагаюсь писати весело, а знімати прагну правдиво. Мені хочеться розповісти історію нравів, розповісти чесно». Так само режисер був чесним із самим собою і завжди прагнув самоаналізу. Мабуть тому, перед тим, як покинути цей світ, він переглянув свої телепрограми й фільми. Ніби прощався із глядачем.

Тамара Кіч

Автор: Администратор сайта