Харківщина для «особливих»: можливі неможливості

Харківщина для «особливих»: можливі неможливості

http://www.gorod-plus.tv

Достатньо лиш зав’язати очі, затулити вуха та сісти в інвалідний візок, аби приблизно уявити ті труднощі, які виникають у людей з особливими потребами.

Світ для них геть інший – іноді чужий, а часом навіть дуже важкодоступний. 

Вади суху, зору та опорно-рухової системи не повинні накладати вето на безбар'єрне життя  «особливих».  «СК» вирішив дослідити, на скільки Харківщина є зручною для людей з обмеженими фізичними можливостями.  У місті та області проживає більше 150 тисяч осіб з інвалідністю. Кожного дня їм доводиться долати перешкоди, аби просто сходити до магазину, в аптеку, лікарню чи хоча б подихати свіжим повітрям. У цій ситуації важливо, щоб інфраструктура не стала перепоною для вільного пересування.

100% в усіх районах
Якщо говорити про Харківщину, то тут ситуація неоднозначна. З одного боку прогрес є – міста та райони області стають все більш доступними для людей особливими потребами. За словами директора Департаменту соціального захисту населення Харківської облдержадміністрації Олени Захуцької, стан доступності будівель органів влади, управління соціального захисту населення, Пенсійного фонду, лікарень досяг 100% в усіх районах Харківської області.

- Сьогодні громадяни з обмеженими фізичними можливостями не мають підлаштовуватися під суспільство, а суспільство повинно забезпечити їм належні умови для соціальної інтеграції та не допустити ізоляції, - впевнена Олена Захуцька.
Про те, наскільки доступними в області є інші заклади, нам розповіли ті, хто на власному досвіді щодня перевіряє цю безбар’єрність.

Тест на витривалість
Оскільки по вищу освіту, престижну роботу та насичене дозвілля люди з усієї Харкіщини їдуть до обласного центру, то й інспектувати регіон ми вирішили саме з Харкова. Про доступність Першої столиці нам розповіла Ольга Подпружнікова.
Ще з дитинства їй довелося пристосовуватися до умов життя в інвалідному візку. Попри всі складнощі Ольга успішно закінчила університет і нині працює науковим співробітником на кафедрі журналістики ХНУ імені В.Н. Каразіна. Кожного дня їй доводиться випробовувати доступність міста, аби поїхати на роботу, в театр, лікарню.

 - Порівняно з попередніми роками Харків прогресує у цьому питанні. Але проблеми все одно лишаються, - зазначає дівчина. - Наприклад, деякі житлові будинки взагалі неможливо облаштувати пандусами чи спеціальними ліфтами. Бо вони були побудовані ще за Радянських часів, а тоді архітектуру не підлаштовували для потреб інвалідів. В одному з таких будинків живу я, але завдяки допомозі влади, вдалося зробити у квартиру окремий вхід з пандусом. Також у місті є чимало бордюрів, які складно подолати, та й не до всіх магазинів можливо потрапити.

За словами Ольги, чимало проблем виникає із громадським транспортом. Так, багато автобусів і тролейбусів пристосовані для потреб інвалідів, але чимало залежить від водія.

- Дуже часто автобус зупиняється далеко від бордюру. Тоді доводиться просити сторонніх людей про допомогу. Але це небезпечно, бо не всі знають, як треба взяти правильно візок. Навіть були випадки, коли людина не розрахувала силу та впустила мене. Деякі автобуси мають спеціальні пандуси, але водії лишаються на місцях. Я часто користуюся громадським транспортом, та жодного разу водій не розклав того пандусу.

Якби люди були людьми
Південний вокзал — місце, з якого для багатьох українців починається Харківщина, не цілком пристосований для людей з інвалідністю. З розповіді Ольги зрозуміло – на візку можна придбати квиток у касі та потрапити лише на першу платформу. Інші колії взагалі недоступні. Знайомі Ольги скаржилися і на те, що на вокзалі двері туалету відчиняються в середину, і тоді неможливо їх закрити, бо заважає візок.
Проте, якщо не вдається на візку потрапити кудись, на допомогу можна покликати працівників залізниці — є така безкоштовна послуга. Однак, тут може стати на заваді звичайна людська недобросовісність. Як розповіла Ольга, були неприємні випадки, коли працівники залізниці просили гроші за надану послугу.  

 Зручності метрополітену
Рухаємося далі — в метрополітен. Його нещодавні нововведення говорять на користь доступності головного міста Харківщини.
 - Як відомо, метро взагалі недоступне для людей з обмеженими фізичними можливостями, бо технічно неможливо його облаштувати для потреб інвалідів. Але вихід із ситуації знайдено. Варто лиш набрати спеціальний номер і працівники метрополітену до вас прийдуть. Вони допомагають спуститися в метро і супроводжують до потрібної станції, - пояснює Ольга.

Позитивні враження дівчина отримала від послуги соціального таксі. Але є мінус — цим мікроавтобусом можна скористатися не більше трьох разів на місяць.
Університет імені В.Н. Каразіна, у якому Ольга зараз працює, цілком доступний для візочників. Там є зручні пандуси, ліфти.  

 На чужих колесах
У районах Харківської області спостерігається дещо інша ситуація — процес інтеграції людей з інвалідністю у суспільство сповільнений. Але зрушення все одно є. За словами Олени Захуцької, в минулому було придбано три спеціальні автомобілі з підйомниками для Ізюмського, Красноградського, Валківського районів та м. Чугуїв. На сьогодні, це поки-що всі населені пункти області, забезпечені такими автомобілями.

- Які райони на черзі, поки-що сказати не можна. Це буде залежати від фінансування, - сказала Олена Захуцька. - Але ми будемо докладати зусиль, щоб максимально розширити географію забезпеченості районів спеціальними автомобілями.
В цілому, найскоріші зрушення в подоланні «бар’єрів» для інвалідів очікують у Валківському районі та місті Чугуїв. Саме тут, за словами Олени Захуцької, буде впроваджуватися Меморандум про взаємопорозуміння між Програмою розвитку ООН, Дитячим Фондом ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я, Міжнародною Організацією Праці та обласною державною адміністрацією в рамках Партнерства ООН зі сприяння правам людей з інвалідністю.

  За межами великого міста
«СК» вдалося поспілкуватися з тими, хто безпосередньо проживає за межами Харкова та запитати у них, наскільки ж доступними є райони Харківської області.  
Володимир Гордієнко — інвалід першої групи з дитинства. Нині з родиною він проживає у м. Валки. Володимир Миколайович активний громадський діяч, чимало зусиль він докладає, аби його місто стало зручним для людей з особливими потребами.

- Я не можу сказати, що наш територіальний центр повністю ізольований для інвалідів. Наприклад, до лікарні, Пенсійного фонду, райдержадміністрації можна потрапити без проблем. Наш будинок культури абсолютно доступний- там є і пандуси, і місце в залі для візка, - каже Володимир Миколайович.

Та попри безліч переваг, знайшлася й ложка дьогтю. Валки розташовані у пагорбній місцевості, дуже складно пересуватися на звичайному візку. Для цього потрібні електричні візки, але їх не видають інвалідам першої групи.

- Нам раз на три роки дають візки, але вони дуже часто ламаються. Тому більшість інвалідів сидять удома, бо не можуть навіть виїхати на вулицю, - розповідає Володимир Миколайович.

Чимало проблем виникає з транспортом. Але на місто виділили вже спеціалізований автобус, і місцеві мешканці чекають, коли вже зможуть випробувати таку «обновку».

Точка кипіння
В іншому місті Харківської області проблема доступності дещо гостріша. Про це «СК» дізнавався у Олександра Голуба, жителя м. Ізюм. Чоловіку у свої 44 роки доводиться пристосовуватися до життя у візку. На жаль, за його словами, Ізюм далекий від ідеалу безбар’єрного міста.

- Єдине до чого можна без проблем дістатися, це Пенсій Фонд та совбез. У лікарні лише доступна реєстратура. Доводиться просити сторонніх людей, аби підняли візок на другий поверх. Але ж яка це доступність, це принижує людину, обмежує її. Безбар’єрність — це коли ти самостійно можеш пересуватися. От дали нам спеціальний автобус щоб їздити, наприклад до Харкова. Але, щоб ним скористатися треба заповнити купу документації, їхати до терцентру. Тож доступність інфраструктури Ізюма є досить сумнівною, каже Олександр.

Та не лише в окремих містечках, регіонах проблема доступності для людей з особливими потребами є такою гострою. В усій Україні та навіть за її межами зараз шукають можливості полегшити життя цих людей. Як розвиватиметься «особлива» інфраструктура нашої держави, дізнаємося вже цього літа. На червень запланована велика всеукраїнська нарада за участю представників влади, закладів культури, ректорів ВНЗ, громадських організацій, під час якої вони змогли б висловити свої пропозиції, поділитися власним досвідом, скоординувати план дій.

 Олена Красько, матеріал з газети "Слобідський край" № 18

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ