Харківський військовий з неординарною зовнішністю (ФОТО)
У номері газети "СК" за 17 жовтня 2015 року він розповів про нездійсненну юнацьку мрію, свій найвідчайдушніший вчинок і чому Ашраф відмовився повертатися на батьківщину батька.
...Намагався наш герой потрапити на строкову службу під час весняного призову 2010 року. З 5 травня хотів потрапити в команду і не міг цього досягти до 21 травня, саме в цей день була остання відправка.
– Пам'ятаю як зараз: ввечері вийшов на балкон, подивився у небо, впустив ту саму скупу чоловічу сльозу і молив Бога, щоб в останній день мене все-таки забрали в армію, — розповідає наш герой.
Він прекрасно розумів, які можуть бути наслідки від цього вчинку, адже на зорі служби всім важко, а темношкірому і поготів. Але Ашик цих труднощів не боявся.
– Коли ти знаєш, що в тебе за спиною є якісь цінності, то йдеш уперед з якимось побоюванням, боячись втратити все. А коли майбутнє туманне, ти прямуєш впевненими кроками, адже, крім батьків, мені втрачати тоді було нічого, – міркує наш герой.
В останній декаді травня він прибув у військову частину Севастополя.
З усього призову тільки його навчили на радіотелеграфіста, він вивчив азбуку Морзе. Одного разу темношкірий солдат заступив на бойове чергування, а на той час була громадянська війна в Лівії (початок 2011 року).
– Нам повідомили, що там знаходяться українські громадяни, і ми брали участь у їх евакуації. Я з ранку до ночі прослуховував мережу борта, що летить, і знав скільки людей на борту, залишки палива і т. д. Таким чином брав дистанційну участь у цій операції. І напередодні 23 лютого мені дали звання старшого солдата, – з гордістю згадує Ашраф.
Більше про все цікаве з життя Ашрафа Мсуя читайте у нашій газеті.
Олександр Гаркавець