Лицарі дороги. Повний бак рок-н-ролу і нуль проміле в крові

Лицарі дороги. Повний бак рок-н-ролу і нуль проміле в крові

Фото Тамари Кіч

За довгі десятиліття склалися два суперечні образи байкерів.

З одного боку – вільна й сильна людина, що не боїться «ні Бога, ні чорта». З іншого – стереотип про порушників закону та ворогів суспільства. Щоб розібратися, яке уявлення більше відповідає дійсності, наш кореспондент гостював у справжньому «барлозі» байкерів.

Бородань проти «космонавта»

До недавнього часу поняття «байкер» поширювалось винятково на власників чопперів з далеко винесеним уперед переднім колесом, надміром хрому, шкіри, довгим волоссям і бородою мотоцикліста. Але з кінця 90-х років на дорогах усе частіше почали з’являтися мотоцикли з високообертними двигунами й покращеною аеродинамікою – спортбайки. Висока швидкість спортбайку і мотоцикліст, у повному екіпіруванні більше схожий на космонавта, не узгоджувались в розумінні старих байкерів з образом справжнього «героя асфальту». Втім, спільні інтереси, музичні та спортивні захоплення і потреба у взаємопорятунку поступово здружили та об’єднали представників різних байкерських течій. На теренах нашої держави стало з’являтися дедалі більше байк-клубів. Є такі об’єднання і в Харківській області.


Байк-клуб Black Smoke («Чорний дим») існує в Первомайському трохи більше п’яти років. Базуються на окремо виділеній території за містом, де є галявина для проведення мотозльотів і фестивалів, приміщення для зборів і репетицій однойменного музичного гурту. І хоча там нема євроремонту, у приміщенні затишно від взаєморозуміння та змістовних розмов із поважними людьми. Президент клубу Юрій «Воланд» Дружинець (прізвища не прийняті у цьому середовищі, тому частіше послуговуються прізвиськами) розповідає, що все починалося з невеликого колективу однодумців – друзів, що багато років спілкувалися, їздили на мотозльоти і слухали улюблений рок. Коли вирішили організувати в Первомайському певний рух, для цього треба було об’єднатися і зареєструватися.

– Назвали себе «Чорним димом», бо їздимо на перероблених «шедеврах» радянського мотопрому, які зазвичай сильно димлять, – жартує головний байкер. – А взагалі, обирали назву, яка б добре виголошувалася й запам’ятовувалася. За ці п’ять років дисциплінувалися, стали більш організованими.

І до пам’ятників, і на вінчання

Так сталося, що байк-клуб об’єднав 20 чоловік різного віку, професій, смаків і поглядів. От, скажімо, президент клубу – «на цивілці» енергетик, працює в системі енергозбуту; його син Юрій «Левіафан», гітарист групи й музичний організатор – механік, начальник цеху; Сергій «Вовк», віце-президент клубу – підприємець; Іван, скарбничий клубу – менеджер; солістка групи Настя Тимченко – студентка, майбутній юрист, а водій клубу Денис Перлов служить у церкві. До речі, усі вони мають досить цивільний зовнішній вигляд, і якби не клубне екіпірування, ніхто б і не запідозрив їх у приналежності до байкерської спільноти.


Цілі й завдання клубу, прописані у статуті, були досить серйозні: розвиток моторуху, організація і проведення змагань, участь у громадських заходах. Окрім власних тусовок, первомайські байкери регулярно беруть участь у міських і районних святах: їздять на покладання квітів по місцях бойової слави на 9 Травня і День міста (16 вересня). А одного разу колона байкерів навіть прикрасила вінчання. Щоразу це робиться безкоштовно, від душі.

– У нас нема ідеї якомога далі поширити байк-культуру. Значно важливіше жити активним життям у рідному місті, щоб відчувати віддачу: подарувати радість людям, покатати і сфотографуватися з дітьми, – ділиться баченням спільної справи Денис Перлов.

– Коли я бачу щасливі обличчя людей, то розумію, що ми недаремно цим займаємося, – додає Юрій «Воланд».

Що стосується профільних заходів, то за час існування клубу вдалося провести три мотозльоти, на які приїжджали байкери і музиканти з Харківської, Донецької і Дніпропетровської областей. Минулого року мотозліт у Первомайському відвідали понад 450 чоловік. Усі ці заходи завжди проходять на окремій клубній галявині, віддаленій від житлових кварталів, тому місцеві мешканці не скаржаться на гучну музику та натовп. Більше того – приходять і самі послухати рок, поспілкуватися з байкерами, сфотографуватися на мотоциклах.

Свої закони

Як у будь-якій організованій спільноті, у Black Smoke є свої писані й неписані правила: стежити за порядком (цим займаються клубні «сержанти»), довіряти один одному, завжди відгукуватися на прохання про допомогу, та на мотоцикл без шолому (як і напідпитку) не сідати. Безпека – досить важлива для мотоциклістів річ, адже її правила написані кров’ю товаришів. Саме тому байк-клуб у нормальних відносинах із ДАІ, всю техніку зареєстровано, а всіх клубних байкерів правоохоронці знають в обличчя і знають, що ті ніколи не допустять ДТП.


– Перед тим як зібратися колоною і вирушити дорогами району, ми попереджаємо ДАІ телефонограмою, фіксуємо маршрут, кількість мотоциклів. Машина ДАІ супроводжує колону, – розповідає Сергій «Вовк».
Організований рух байкерської колони – це яскраве незабутнє видовище, яке досягається чіткими правилами та дисципліною. Керує колоною дорожній капітан, який визначає в залежності від кількості мотоциклів та їх можливостей, швидкість руху й дистанцію між мотоциклами. Комфортна їзда нашими «шляхоямами» – це приблизно 80–90 км/год, і тільки деякі короткі ділянки дороги дозволяють насолодитися швидкістю 100–120 км/год.

Хочеш мати мотоцикл – збери його сам

Жодного байкера неможливо уявити без його залізного друга. Причому бажано – зібраного власноруч. Іноземні «хонди», «сузукі», а тим паче «харлі девідсони», звісно, радують око, та коштують недешево і мало пов’язані з господарем. А «монстр», зібраний власноруч практично з металобрухту, наповнений душею байкера – значно дорожчий, якщо не сказати – безцінний. Тож і переробляють на свій смак колишні «Иж», «Урал», «Днепр» і «Минск». Такі кастоми (зібрані вручну мотоцикли з використанням великої кількості тюнінгованих запчастин) сильно відрізняються від свого «брата», що зійшов із заводського конвеєра, та мають яскраво виражену індивідуальність.

І звісно, який байкер без рок-музики? Натхненні творчістю Ассеpt, AC/DC, Guns N’Roses, Led Zeppelin, Metallica та іншими рок-апостолами, байкери створюють і власні музичні твори. Гурт Black Smoke виконує авторські пісні різних напрямів: і треш, і метал, і хеві – із точним напрямом музики ще не визначився, проте на деяких концертах їх оголошують як experimental rock. У репертуарі 11 пісень, п’ять з яких записано у студії. Фронтмен гурту – гітарист Юрій «Левіафан» – музикою займається з малих літ. Гітару взяв до рук ще тоді, коли пальцями не міг затиснути струни. Склад команди постійно змінювався, зараз у ній: два гітаристи, бас-гітарист, ударник і вокалістка. Виступали в Харківській області, переважно у своєму колі, на мотозльотах, фестивалях, у харківських клубах.

Якщо раніше байкерський рух був альтернативою офіційному середовищу, бути рокером означало протест проти існуючого політичного режиму та громадського ладу, то тепер бути байкером стало престижно. Для деяких новоспечених байкерів це не більше, ніж данина моді: купити дорогий мотоцикл і красуватися на ньому перед знайомими. Утім, справжнім байкером можна стати, лише провівши багато ночей у гаражі, порпаючись у власному мотоциклі, співаючи рокерських пісень у колі друзів біля вогнища та відгукнувшись на перший заклик допомоги. Чим вам не лицарство?

Тамара Кіч, матеріал з газети "Слобідський край" №137 від 16.11.2013

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ