Маленька людина у жорстокому світі. Інструкція захисту

Як же відгородити себе від цькувань учителів та однолітків і не вийти за межі дозволеного?

Відсіч злому вчителю

Чи приходили коли-небудь ваші дочка чи син додому зі школи заплаканими? Чи доводилося вам чути від них, що на уроках їх привселюдно ображає учитель або гноблять однокласники. Або що вони більше не підуть до школи, але чому – не пояснюють? Усе це тривожні дзвіночки для батьків. Вони можуть означати, що дитина піддалася психологічному насильству, наслідки якого можуть бути дуже плачевними.
«СК» спробував розібратися, як допомогти власній дитині дати гідну відсіч учителю, який зазвичай і не навмисно, але принижує, однокласникам, що ігнорують або ображають, та, власне, як «достукатися» до свого чада. Відповіді на ці запитання дала практикуючий психолог вищої категорії Зарема Джандар.

Напевне, такі ситуації знайомі багатьом. Педагог при всьому класові примушує дівчинку-підлітка умитися через те, що та посміла прийти до школи нафарбованою. А завуч вилаяла в коридорі юну модницю за прикраси та коротку спідницю. А якщо кардинально змінила колір волосся чи пробила зайву дірку у вусі, носі чи, не дай боже, у брові, взагалі учениця ризикує стати заклятим ворогом учителя. При цьому школярці не обов’язково поводитися з педагогами зухвало. Достатньо просто бути не такою, як хотілося б учителеві. Такі гоніння з боку педагогів можуть обернутися для дитини депресіями, стресами та апатіями. Адже підлітки – дуже чутливі, вони надто болісно сприймають приниження на очах у ровесників. У результаті в дітей можуть виникати різні хвороби та неврози.

– Учитель однозначно не має права принижувати дитину. Це ставить під сумнів його професійну компетентність, – вважає фахівець. – Хоча дорослі не завжди роблять це свідомо, проте така їхня поведінка наносить шкоду. Найстрашніше те, що в учителя спрацьовує інстинкт цькування. Більше того, коли дорослий постійно осуджує дитину привселюдно, то автоматично її починає судити все оточення. На це, швидше за все, і розраховує педагог.

Дитині в такій ситуації захистити себе важко. Тому, коли вчитель починає емоційно ображати підлітка, психолог радить не суперечити. Від цього конфлікт тільки ще більше розростеться.

– Краще просто вийти із зони конфлікту, можна сказати: «Вибачте, я більше не можу слухати ці образи на свою адресу. Я краще вийду». І після цього вийти, – радить фахівець. – Цей вчинок аж ніяк не демонструє боягузтво чи бажання утекти, адже дитина пояснює, чому вона йде.

Звісно, без допомоги батьків не обійтися. Щоб учитель припинив свої цькування, необхідно з ним поговорити. Адже педагог і далі може продовжувати гнобити дитину, не розуміючи, що його дії непрофесійні, а може навіть і протиправні.

В окремих випадках дитина може спробувати піти на компроміс з учителем, тобто домовитися з ним про так звані пільги. Приміром, дівчинка може пообіцяти зняти пірсинг, якщо учитель зробить щось для неї. Також учень може «співпрацювати» з учителем, тобто спробувати зрозуміти, чому учитель хоче його принизити. Можливо, педагог вважає, що коли дитина приходить до школи з новим кольором волосся, то таким чином проявляє неповагу до нього. Але насправді експериментувати із зовнішністю необхідно багатьом дітям.

– Підліткам важливо самовиражатися, говорити світу про себе. Часто використовують для цього якісь екстремальні форми – пірсинг, тату тощо. З віком це минає і людина вже не відчуває необхідності так експериментувати, – пояснила психолог.

Жертва і переслідувач – тільки у тандемі

Ще небезпечніше для дитини стати головним героєм насмішок, образ чи ігнорування з боку однокласників. Таких історій у школах трапляється немало. Наприклад, клас може почати ігнорувати товариша через якийсь незначний привід. У результаті дитина перетворюється на аутсайдера, якого не запрошують на дні народження, не беруть із собою у походи, і просто не розмовляють. Для підлітка це ціла трагедія.
– Один з виходів із такої ситуації – змінити школу, перейти до іншого класу, – каже психолог. – Але є небезпека, що дитина, яка була аутсайдером, потягне за собою цю історію. Тобто відчуватиме себе недостойною спілкування з іншими і вестиме себе як аутсайдер уже в новій школі.

Так відбувається через те, що дитина не впевнена у собі і її оточення це помічає.
– Можна «надягати» на себе різні емоції, наприклад, впевненості чи успіху. Навколишні це сприймають. Коли людина приходить у нове середовище з почуттям господаря, то люди підкоряються цьому почуттю, – радить спеціаліст.
Проте міняти школу слід лише у крайньому випадку. Адже дитина може звикнути тікати від труднощів, і зовсім не вмітиме їх долати.

Один із способів розв’язати конфлікт – боротися: йти до директора, заявляти про свої права через суд тощо, тобто зайняти активну позицію. Або можна навпаки нічого не робити, а просто пристосуватися, тобто навчитися не реагувати на будь-які образи у свій бік.

– Якщо дитина міняє фокус сприйняття, то деякі речі стають неважливими. Таким чином, одна й та сама ситуація одну дитину може сильно пригнічувати, а іншу абсолютно не хвилюватиме. А якщо підліток не відчуває до себе насильства, тоді у психологічного насильника немає спокуси його чинити. Адже жертва і переслідувач існують лише у тандемі, – пояснила Зарема Джандар.

Небезпечна тихоня

Батькам не слід сидіти склавши руки, якщо дитина замикається у собі і нікому не розповідає про свої проблеми. Найчастіше знайти спільну мову з дитиною важко, якщо немає довірливих відносин. Така ситуація однозначно приведе до психологічної травми. Адже гнів, протест, образа, які вирують у душі дитини, починають з’їдати її зсередини.

– У дитини має бути можливість це проговорити. Хороший спосіб для цього – ведення щоденника, – каже психолог.

Щоб дізнатися про справи дитини, можна відвідати школу і запитати в учителів, як ваше чадо почувається на уроках, як у нього складаються стосунки з учителями та однокласниками. Можна також звернутися по допомогу до шкільного психолога.
Інколи діти, навпаки, активно розповідають про проблеми у школі, але батьки не розуміють їх. Через свою зайнятість чи байдужість не звертають увагу на дитячі скарги і не надають їм значення. У найгіршому випадку це може призвести навіть до спроби вчинення самогубства. Адже коли у маленької людини немає можливості звільнитися від страшних емоцій, які її переповнюють, вона може обрати найгірший вихід.
На щастя, не всі діти вдаються до того, щоб укоротити собі віку. Проте, опинившись наодинці зі своїми проблемами на тривалий час, підліток може стати психологічним інвалідом.

– Дослідження показали, що найчастіше маніяками стають люди, які у дитинстві були дуже тихими і пригніченими. Саме тому маніяків важко виявити, адже ніхто навіть не підозрює, що саме в цій людині так багато ненависті, злості, люті. Накопичений гнів вона спрямовує або на себе, або на інших людей, тобто стає насильником і агресором по відношенню до світу, щоб компенсувати пережите у дитинстві, – розповіла фахівець.

Право на секрет

Психологічне насильство може набувати дуже дивних форм. І самі батьки, навіть не підозрюючи, можуть стати насильниками. Їхнє бажання вберегти дитину від усіх небезпек, які існують у світі, часом доходять до абсурду. Батьки можуть не пускати дитину гуляти ввечері, бо ходити вулицями нічного міста небезпечно, заборонити бувати на футбольних матчах через бійки фанатів тощо.

– Виходить, що потреби дитини ігноруються. І це також насильство. І все це з благородними мотивами, – пояснює фахівець. – Дитина починає відчувати себе ущербною і від цього стосунки з батьками псуються.

Психолог радить батькам не вторгатися в особистий простір дитини. Навіть маленькій людині потрібен власний куточок, до якого ніхто не має права підходити без дозволу. Копирсаючись у речах свого чада, читаючи його листування в соціальних мережах, батьки ризикують викликати ненависть у власних дітей.

Тонка грань

Аби захистити себе від неправомірних цькувань, кожна дитина має знати про свої права, які прописані у Конвенції ООН по правах дитини. За інформацією Уповноваженого Президента з прав дитини Юрія Павленка, 96 % дітей знають про цей документ, проте далеко не всі розуміють зміст його статей і яким чином з його допомогою відстоювати свої права. До того ж, сьогодні практично кожне право дитини в Україні все ще потребує захисту.

– Потрібно не тільки забезпечувати права дитини, а й захищати її, розуміти не тільки фінансові обов’язки стосовно дітей, а й виконувати, забезпечувати, охороняти немайнові особисті права дитини: поважати і враховувати думку дитини, чути дитину, забезпечувати найвищі інтереси дитини в усіх питаннях, які її стосуються (особливо, коли це стосується права дитини бути вислуханою і почутою, не піддаватися дискримінації, насильству), визнання індивідуальності кожної дитини, збереження та підтримка сім’ї та сімейного оточення дитини, захист від небезпечної інформації, – розповів під час прес-конференції 20 листопада Юрій Павленко.

Але фахівці застерігають: грань між порушенням прав дитини та її вихованням тонка. Підлітки часто потрапляють на гачок і ратують за свої права, які не порушуються. Не слід вбачати у звичайних педагогічних прийомах ознак насильства, якщо, звісно, це не травмує психіку дитини чи не підриває її самооцінку.

– Покарання і санкції – це не насильство, – наголошує Зарема Джардан. – Тільки уявіть, на що перетвориться наше життя, якщо стосунки дорослих і дітей не будуть підпорядковані правилам?

Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" №140 від 23.11.2013