Пережити кризу. Харків'яни згадують 90-ті та вчаться жити по-новому

Фінансову скруту країна вже переживала кілька разів. Тоді, аби вижити, люди шукали які тільки могли приробітки: викладачі вишів вели гуртки з аеробіки, а шкільні вчителі торгували на базарах одягом. Зараз фахівці-економісти кажуть: якщо порівнювати сьогоднішню ситуацію з 90-ми, то в обох випадках ми бачимо дезорієнтування населення, перекоси в економіці, відсутність інвестиційних потоків, зловживання владою і криміналітет в окремих складових. Але є на сьогодні й суттєві відмінності. Основна з них – воєнні дії і фактична втрата частини України.

Перші роки після розпаду Радянського Союзу харків’янка Інна Юр’єва згадує із сумною посмішкою. Тоді їй тільки-но виповнилося 30, на руках був маленький син, а зарплату не виплачували по півроку. Жінка працювала викладачем основ філософії та економтеорії в технікумі, а її чоловік викладав історію в одному з харківських вишів. Сім’я вижила лише за рахунок городу і приробітків.

ЦІКАВА СТАТТЯ? ЧИТАЙТЕ ПОВНІСТЮ В ОНЛАЙН ВЕРСІЇ ГАЗЕТИ "СК"

– У мене вдома була друкарська машинка, і я взялася набирати тексти. Другим моїм приробітком став спорт. Я організувала гурток каланетики (різновид гімнастики. – Ред.) і вела групу, – розповідає жінка. – Сильно допомагав город. Вирощували і картоплю, і моркву, і помідори. Узимку дуже виручала консервація. Я пам’ятаю, що на столі в ті роки в нас були лише овочі з городу і хліб. У м’ясні магазини я навіть боялася заходити.
Через тотальний брак грошей у 90-х інтелігенція масово подалася на базари. Учитель російської мови і літератури на той час, а сьогодні – головний редактор газети «Слобідський край» Лариса Гнатченко згадує, як разом зі своїми колегами взимку в мороз стояла на ринку з польськими кофтинками.

– У нас була чудова компанія: два завучі, викладач університету, кандидат фізико-математичних наук, – сміється пані редактор. – А були часи, коли я одночасно мала шість приробітків: працювала вчителем, за сумісництвом завучем, давала приватні уроки і прибирала декілька офісів. Додому приходила, як вижатий лимон, але відпочивати було ніколи.

Вижила у 90-ті й родина Леонідових. Батько чотирьох дітей Олександр крутився, наче в’юн на сковорідці: працював на автопідприємстві, намагався створити власний бізнес, клав шпали, а на вихідні не розгинав спини на городі. Заробити намагалися всіма правдами й неправдами. Наприклад, виписували на підприємстві машину і давали її напрокат приятелю, який займався торгівлею. За це родина отримувала сало та м’ясо, які чоловік возив на базар.

– Це був важкий час, але тоді ми були молоді, і всі проблеми якось легше переживалися, – вважає Зоя Леонідова. – Зараз, з огляду на вік, нам буде важче. З іншого боку, моє покоління вже знає, що таке криза. Молоді в цьому плані буде складніше.

Ірина Гудзь, матеріал з газети "Слобідський край" № 30-31 від 14.03.2015