Підземне вікно у світ

Підземне вікно у світ

Фото: Віктор Кочетов

Як метро змінило життя Харків’ян

23 серпня крім Дня міста харків’яни відзначили і 40-річний ювілей свого метрополітену. Цього дня зі станції «Московський проспект» вирушив поїзд, що вийшов на лінію Харківського метрополітену 40 років тому. А ми згадаємо, як це було тоді – у 1975-му.

Крок в інший світ
Протягом семи років велися роботи по будівництву Харківського метрополітену. До робіт зі зведення підземного царства залучалися не тільки фахівці, а й працівники інших галузей. Так, людину, яка, приміром, працювала на заводі, відправляли на роботу в метро. Це була некваліфікована допомога, і ці люди в основному займалися другорядними роботами – принеси, подай, прибери сміття.
І от після тривалої та копіткої роботи 23 серпня 1975 року в Харкові привітно розчинили двері своїх підземних палаців вісім станцій Свердловсько-Заводської лінії (нині це Холодногірсько-Заводська лінія): «Вулиця Свердлова» (нині «Холодна гора»), «Південний вокзал», «Центральний ринок», «Радянська», «Проспект Гагаріна», «Спортивна», «Завод ім. Малишева», «Московський проспект». У «дебютний» день експлуатації метрополітен перевіз 413 тис. пасажирів.
– Цього дня в Харкові відкривали метро, і більшість людей ринула в небачене для них підземне царство, і я, звісно, теж не стала винятком, – згадує харків’янка Лариса, якій на момент відкриття метро було десять років. – Вагони були переповнені, людей було просто море, як у Києві в годину пік. Натовпи металися з вагону у вагон, виходячи на кожній зупинці. Спуск у метро на той час був порівнянний з кроком в інший світ.
За словами Лариси, у день відкриття практично ніхто не використовував метро за призначенням, щоб швидко дістатися з однієї точки міста в іншу.
– Я стою з двома своїми подружками у вагоні, а поруч із нами – літній чоловік. Він розповідає, що вже бував і в Київському, і в Московському метро. Казав, що метро – це не розвага, а вид транспорту, його треба використовувати за призначенням. Ми з ним, звісно, погоджуємося киванням головою. А потім одна з подруг крикнула: «О! Дивись, яка гарна станція», і ми ринули через цей неймовірний натовп людей, наче у взуття скипидару налили, – розповідає очевидиця.
У метро знаходили кохання
У перший місяць наплив людей був просто колосальний. Приїжджали люди з передмістя, щоб повернувшись додому розповісти, що каталися в метро і бачили ескалатор. А потім десь на відпочинку можна було почути фразу від харків’янина: «У вас у місті немає метро?! Пффф...»
З відкриттям метрополітену став популярним креативний жарт, на який безліч людей купувалася: «Передайте, будь ласка, за квиточок!». На нього практично всі за звичкою реагували так, як в автобусі. І якщо, наприклад, молодий чоловік хотів з дівчиною познайомитися, то найчастіше він використовував саме цю репліку. Дівчина, яку він уподобав, за звичкою поверталася, і тільки за кілька секунд розуміла, що тут немає такого виду оплати, як у наземному транспорті. Але найголовніше хлопцеві вдавалося – він привертав увагу представниці слабкої статті.
Коли ще не побудували метро, людям було проблематично потрапити у віддалену від свого будинку частину міста. І саме завдяки цьому виду транспорту деякі жителі Харкова змогли ступити в ті куточки міста, де вони раніше не бували. Тож для того покоління метро, насамперед, стало вікном у світ. У тому плані, що люди були обмежені меншою частиною міста. І аби потрапити на умовну Салтівку, треба було зробити кілька пересадок.
– Я тоді жила біля метро «Вулиця Свердлова» (нині «Холодна Гора»), і в один з наступних після відкриття днів ми з однокласником вирішили проїхатися до кінцевої станції, якою на той момент був Московський проспект. Коли ми вийшли з «підземки», було темно. Ми побачили залізничні колії і зрозуміли, що заблукали, адже в цій частині міста ніколи не бували, – згадує Лариса.

В очікуванні ювілейної станції
У метро, звісно, траплялися і непередбачені ситуації: люди падали на рейки, поїзди ламалися і зупинялися посеред станцій. Одна з останніх – величезна «пробка», яка утворилася на зупинці «Історичний музей» через ремонт підземного переходу між двома станціями. Ось одна з таких неприємних несподіванок трапилася і з Ларисою, яка запам’ятала цей епізод на все життя.
– Близько 15 років тому я їхала в метро, несподівано поїзд зупинився посеред станцій і в ньому згасло світло. Стояли без усіляких оголошень машиніста хвилин 20. Добре, що це сталося не в годину пік. Народу було досить у вагоні, але, на щастя, не було тисняви. Я вже не пам’ятаю причину такого незапланированого піт-стопа, але на той момент мене охопив такий жах, що серце хололо, – згадує харків’янка.
На сьогодні в харківському метрополітені налічується 29 станцій, і поява ювілейної 30-ї станції очікується в найближчому майбутньому. Нагадаємо, що зовсім недавно з державного бюджету було виділено 100 мільйонів на будівництво харківського метрополітену, завдяки яким довгоочікувана станція «Перемога», швидше за все, відкриється до кінця поточного року.
Також 21 серпня на рейках харківського метрополітену з’явився новий сучасний потяг з асинхронним приводом виробництва Крюківського вагонобудівного заводу. Поїзд проїхав зі станції метро Героїв Праці і до кінцевої станції Салтівської лінії, на якій він і далі експлуатуватиметься.

Плашка» Відкрив метро на день раніше
Нинішній фотокореспондент «Слобідського краю», а в далекому 1975 році співробітник управління Південної залізниці, Віктор Кочетов також став свідком історичної події – відкриття Харківського метрополітену. Та, на відміну від більшості харків’ян, він спустився в метро не 23 серпня 1975 року, а на день раніше.
– Отримати перепустку на відкриття метро було дуже складно. Першого разу нам відмовили. Наш інженер ходила вимагала цього пропуску та все ж досягла бажаного, – пригадує Віктор Кочетов. – У мене був фотоапарат ФЕД, котушка плівки на 36 кадрів. Станція була досить темною, абсолютно даремною була затія щось знімати. Але нас виручила кіностудія. Вона завезла спеціальне обладнання і ввімкнула в метро таке потужне світло, що там стало наче вдень. Це, звичайно, стало дуже приємним сюрпризом. У перший поїзд я не встиг влізти, та й сенсу особливого не було, тому що знімати там вже було не можна.
Олександр Гаркавець, позаштатний кореспондент

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ