Покинуті дітьми. Як пристосуватися до від’їзду дітей з дому

Головна традиція – щаслива родина

Олексій та Олена прожили у шлюбі 18 років. Це ще те кохання – зі школи. На випускному вечорі він освідчився, а на третьому курсі університету вони вже побралися. Після одруження Олена з Олексієм ощасливили новиною майбутніх дідусів та бабусь – у них скоро буде дитя. Із народженням первістка Сашка пара усвідомила, що бути молодими батьками, які ще навчаються, дуже складно. Грошей постійно не вистачало. Олексій після навчання й у вихідні працював, а його дружині через догляд за дитиною довелося залишити університет. Так у місті вони протрималися перший рік, Олексій отримав диплом і подружжя вирішило повернутися у рідне село. За допомогою батьків купили хатинку неподалік від рідних і почали потроху освоюватися. У цей же рік Олена під серцем уже носила другу дитину – Оксанку. Далі їх життя йшло за звичним сценарієм – діти росли, а батьки увесь час присвячували їх вихованню. Олена відмовилася закінчувати виш і вирішила присвятити себе дітям, а Олексій став працювати на машині – розвозити селами й продавати продукти харчування та найнеобхіднішу побутову хімію.
Їхній будинок нагадував пташине гніздечко, у дворі завжди панував сміх дітей, й не лише своїх, а й друзів, сусідів, рідних… За будинком у садочку вони змайстрували халабуду. Там літніми вечорами усі збиралися й смажили картоплю, сало, співали пісні під татову гітару. Це була традиція їх літа.
А ще одна традиція від початку літа – об’їжджати місцеві річки та ставок, влаштовувати пікніки на березі водоймища, де звичним був бадмінтон і волейбол два на два.

Халабуда розвалюється

Час сплив дуже швидко. Сашко у цьому році йде вчитися на прикордонника, а Оксанка вирішила попитати щастя у справі модельєра. Але оскільки у селі вона не могла ніде ходити на курси шиття, то вирішила, що хоче піти після 9 класу до швейного училища. Таким чином, опісля вона зможе вступити до університету на професію своєї мрії. Після довгих вечірніх розмов, батьки таки прийняли вибір дівчини і зрозуміли, що доведеться її відпустити з отчого дому раніше, ніж їм би того хотілося.
Так Олена й Олексій залишилися удвох. Уперше за багато років.
– Це перший місяць, коли їх немає вдома. Я все заглядаю до кімнат, бо знаю, що там нікого нема. Але у мене таке відчуття, що не лише там, а й у всьому будинку ані душі. Страшна тиша, – розповідає мати Олена.
Після від’їзду Оксанки та Сашка, розповідає матір, вони з чоловіком зрозуміли, що стали зовсім чужими. Усі розмови так чи інакше стосуються дітей, а більше й немає про що говорити.
Подружжя почало помічати, що зі спільного в них залишився лише великий дім, спогади та вже чи не повністю розвалена дитяча халабуда. Олена майже перестала готувати. Який сенс щось мудрувати тільки на двох? Її почало дратувати у чоловікові усе. Раніше, коли у домі їх було четверо, увесь час Олени був зайнятий, щоб кожному приділити увагу, за кожним доглянути, попіклуватися. Вона жила потребами своїх дітей від самого їх народження. А зараз звільнилося багато часу, який нікуди подіти і, як виявилося, спілкування зі своєю другою половинкою їй зовсім не приносить жодного задоволення.

Познайомтесь зі своїм чоловіком

Впізнаєте себе? Із такою ситуацією зіштовхується кожна родина, у якій є діти. Коли доводиться відпускати зі свого дому сина чи доньку, в яких протягом років з дня у день вкладали турботу, сили, час, батьки можуть відчути депресію і втратити сенс життя. Для дорослих такий період є досить стресовим, бо вони стоять на порозі чогось нового, а це, як кажуть психологи, зазвичай супроводжується страхом та розгубленістю. У людей формується відчуття непотрібності.
– Але це відчуття цілком природне, адже, коли людина любить, вона хоче протримати якомога довше біля себе, щоб оберігати, насолоджуватися спілкуванням, знати, що відбувається з її чадом, і головне – бути частиною життя своєї дитини, – розповідає психологиня Анна Єфімцева. – Коли ж у будинку зачиняються двері за дитиною, і в домі залишається двоє – від цього моменту життя переформатовується. Тепер треба шукати нові цілі та завдання перед собою.
Психологи наголошують, що батькам цей стан треба прийняти та зрозуміти, що він є абсолютно природнім. Але це не означає, що так повинно бути завжди і все, що їм тепер залишається, – жити відвідинами своєї кровинки по вихідних кілька разів на місяць. До того ж, ця проблема й важкий період стосується не окремо матері чи батька, а їх обох, і впливає на стосунки. Часом і негативно, бо від моменту народження немовляти уся опіка, тепло та любов спрямовувалася на дитину, а тепер виходить, що їм удвох більше дбати нема про кого.
– Особливо критичними такі миті стають для подружжя, які жили під одним дахом лише заради дітей. Адже увесь їх центр уваги був зосереджений на дітях. Між собою вони, зазвичай, не звикли комунікувати, забули, що можна доглядати одне за одним і отримувати від цього задоволення, – розповідає  Анна Єфімцева і радить таким парам у першу чергу знову познайомитися зі своєю другою половинкою: ходити на побачення, дарувати квіти, подарунки, робити приємні дрібниці у побуті.

Час для себе

У західних країнах саме в такому віці люди починають подорожувати та шукати пригод за межами свого дому. В Україні це поки що зовсім не всім по кишені. Але упускати хорошу можливість переключитися на щось нове й якнайшвидше повернути своє життя у звичне русло – цей спосіб є чи не найкращим. Тому психологиня радить дещо видозмінити «стару західну традицію» й адаптувати її до українських реалій. Приміром, можна самим розробити карту області, пошукати пам’ятні, цікаві, мальовничі місця та відправитися у подорож із наметами. Можна робити фотозвіт для своїх дітей. Емоції, які чоловік і дружина отримають від поїздки, стануть доброю нагодою для вечірніх розмов вже не про дітей, а про спільні, нові, яскраві спогади, що зблизять пару знову.
Тепер, коли подружжя отримало заряд позитиву та гарних вражень, коли пара зблизилася, настав час поступово змінювати звичний побут. Ви повернулися у старий будинок, але вже з новими правилами та новими цілями. Особливу увагу зараз необхідно приділити собі, насолоджуватися кожним днем і знати, що це новий етап життя, який надає нових можливостей.
– Подумайте про те, що ви собі не дозволяли протягом багатьох років, на що у вас не вистачало часу – це може бути творчість, вишивка, ранковий біг, читання улюблених книжок. Ось у це і треба вкласти свої сили, – радить психологиня. – Зараз треба думати не про те, що ви нікому не потрібні, бо це не так. А про те, що у даний період ви потрібні собі. За «гніздо» переживає зазвичай той, хто менше думав про себе, той, хто сенс життя вкладав у дитину і часто – у збиток собі.

Саме тому зараз цей вільний час треба приділити спорту, приведенню у форму свого тіла, курсам вишивання, в’язання, ліплення з глини або не курсів, а самонавчання та саморозвитку. Наприклад, вивчати іноземні мови, намагатися дивитися фільми мовою оригіналу.
Можна також розпочати в будинку ремонт – це змінить обстановку й надовго переключить подружжя на спільну мету, тривалі обговорення щодо того, яким вони бачать нове помешкання. Це вдалий спосіб зробити упевнені кроки в нове життя, бо ремонт триває не один тиждень, ви вкладаєтеся з обох сторін, у вас з’являються спільні теми для розмов, привід для спільних поїздок і походів по магазинах.

Аліна Курлович