Рятувальник Павло Михайленко: Мене завжди «трясе», коли доводиться дитину з пожежі виносити

«Сухих рукавів»

Майор Павло Михайленко в пожежній справі з 1995 року. Пройшов шлях від звичайного бійця до начальника караулу 11-ї державної пожежно-рятувальної частини в м. Харків. Сьогодні в його підпорядкуванні 13 рятувальників. На всіх пожежах він поруч зі своїми хлопцями. Каже, що головне в їх справі – спокій та згуртованість, коли один одного з півпогляду розуміє. Тоді із завдання всі цілими повертаються. Вірить у Бога та в деякі професійні прикмети.
– Рятувальники – забобонні люди? У що ви вірите?
– У Бога вірю. Є і свої професійні прикмети: після чергування ніколи не тиснемо один одному руку. Вважається, що тоді повернешся на наступне чергування. Говоримо просто: «На все добре, сухих рукавів».
– Що для вас сьогодні найскладніше в професії?
– Найскладніше було 20 років тому, коли тільки прийшов працювати (сміється). Спочатку і сердечко билося від адреналіну. З часом прийшов досвід. Найголовніше в караулі – це його згуртованість. Саме від цього залежить швидкість гасіння пожежі й безпека всього особового складу. Добре, коли всі один одного розуміють з півпогляду.
– Скільки часу проводите на роботі?
– Четверту частину життя. Добу відчергував потім три доби відпочинку. Але зазвичай три доби відпочивати не виходить – то наради, то підготовка до змагань, то змагання з пожежно-прикладного спорту.
– У середньому скільки викликів надходить під час чергування?
– По-різному. На крайньому чергуванні чотири рази виїжджали – горів очерет і будови на присадибній ділянці. А взагалі залежить від сезону. Навесні, влітку, восени частіше. Це саме сезон пікніків, люди підпалюють сміття, а вогонь потім переходить на приватні будівлі. Влітку найчастіше трава горить. Взимку – квартири або підгоряють продукти харчування. Часто заходиш в під’їзд і, як собака, на нюх уже визначаєш, що горить – проводка, чи хтось забув на печі каструлю з м’ясом. Ми поділяємо пожежі за рівнем складності, а для людей будь-яка пожежа страшна, бо може принести горе.
– Скільки витрачаєте часу для того, щоб приїхати на місце?
– Залежно, де пожежа відбувається. У нас зона виїзду велика – охоплюємо частини Фрунзенського, Комінтернівського та Харківського районів. Не скрізь під’їзні шляхи хороші. Є дороги ґрунтові, а якщо ще й після дощу, то наш 130-й ЗІЛ може і в ямі застати. Виштовхуємо – і вперед. Від моменту надходження виклику до виїзду йде хвилина. Диспетчер дає заявку, оперативний план гасіння, рацію, а особовий склад за цей час встигає одягнутися і виїхати з частини.
– По трубі спускаєтеся?
– (Сміється). У Харкові тільки дві частини, де є така труба. Вони в тих підрозділах, де кімнати для чергового караулу розташовані на поверх вище.
– Проблеми з під’їздів виникають тільки на ґрунтових дорогах?
– У приватному секторі ґрунтові дороги, гілки дерев, які нашу машину дряпають. Але дякувати Богу, хлопці всі з руками, все самі замажуть та відремонтують. У місті під’їзд до будинків ще гірший. Купа припаркованих автівок, які перегороджують дорогу, десь стовпчики стоять, десь бетонні плити, щоб машини не проїжджали. Доводиться шукати інші під’їзні шляхи.
Трапляються випадки, коли водії на дорозі місцем не поступаються. Бачить, їде пожежна машина на виклик, ти йому сигналиш, а він нуль уваги. Ще буває й на перегонки з тобою позмагається. Але за останні два роки «пофігізм» водіїв на дорогах значно скоротився, пожежним, швидким поступаються дорогою. І це радує.

Найважче в справі
– Яка пожежа була для вас найважчою?
– Складно гасити пожежі на ринку Барабашова. Спочатку люди намагаються самостійно гасити пожежу, думають, що впораються. Рятувальників викликають, коли вогонь уже набуває потужності. А коли підрозділ приїжджає, починають кричати: «Що ви так довго їхали?!» або «Без води приїхали!». Я вам чесно скажу, на моїй пам’яті немає жодного випадку, коли б ми без води приїжджали. Інше питання, що обсягу води в пожежній машині без «дозаправки» вистачає на 7–10 хвилин.
Одна зі складних пожеж була в 2014 році на станції «Основа» – горіли цистерни з дизпаливом. Я тоді одним з перших на місце приїхав. По прибуттю викликав підкріплення і пожежний потяг. Знав прекрасно, що поблизу там немає ніяких джерел води, де можна було б машини водою «підзарядити». Тому і викликав пожежний поїзд, а також оголосив підвищений номер виклику.

– Бували випадки, коли при гасінні пожежі доводилося вертольоти використовувати?
– Літаки, в 2009-2010 роках під час гасіння лісових пожеж в Ізюмі. Тоді в гасінні цих пожеж вся область брала участь. Усі ми чергували в посиленому режимі: добу у себе в частині, добу дома відпочивали, добу – на пожежах в Ізюмі.
– А якщо пожежа на 20 поверсі, що тоді?
– У місті є 50-метрова драбина. Але вона одна на все місто, її закупили після пожежі в Благовіщенському соборі – горів купол у 2009 році. Та якщо чесно, хотілося б кращого забезпечення від держави. Немає у нас подушок, якими можна було б ловити людей при складних пожежах. Та навіть якби й були, щоб їх розкрити, потрібно сім чоловік і п’ять хвилин часу. А на пожежі кожна секунда на рахунку.
– Доводиться на місці пожежі надавати першу долікарську допомогу потерпілим?
– Так. Із нещодавнього – дитину з пожежі рятували.
– А детальніше?
– Мені простіше дві пожежі загасити, ніж розповідати про таке. Мене завжди «трясе», коли доводиться дитину з пожежі виносити. 9 березня о 14.30 в частину надійшло повідомлення, що за адресою Маршала Жукова, 31 горить квартира в 14-поверховому будинку. По прибуттю, поки хлопці розвантажувалися, оббіг будинок і побачив, що з балкона третього поверху валить дим. По рації запросив автодрабину. Потім підбіг до дверей квартири і побачив, що сусіди намагаються зламати броньовані двері. Викликав на підмогу кількох бійців, спільними зусиллями двері виламали. Нам диспетчер повідомив, що швидше за все в квартирі знаходиться дитина. Тож усі розійшлися по квартирі і почали шукати малюка. Дитина лежала на кухні на підлозі. Її не просто було знайти, бо квартира була дуже задимлена, а на кухні лежали гори сміття. Серед цього сміття на підлозі і знайшов безпритомного п’ятирічного малюка. Виніс його на вулицю, передав командиру відділення, він і надав хлопчику першу допомогу. Потім «швидка» під’їхала.
За місяць до цього наш караул теж врятував людину. Приїхали на виклик, виламали двері і відразу ж побачили осередок пожежі – горіли домашні речі. Загасили. Пішли далі, у кімнаті виявили друге вогнище і людину, що лежить на дивані. Винесли чоловіка в під’їзд, він прийшов до тями, почав обурюватися: «Куди ви мене несете?». Чоловік був добряче напідпитку, палив у ліжку, а недопалки кидав куди попало. Пожежі в один квадратний метр вистачить для того, щоб людина загинула. Не такий страшний вогонь, як дим. Найчастіше люди страждають саме через дим. Бувають випадки, коли не встигаємо врятувати.

Вогнеборець із суперсилою
– Як часто доводиться приймати нестандартні рішення, які йдуть врозріз з інструкціями?
– Часто. За статутом, під час пожежі деякі дії повинен виконувати підлеглий, але ти його туди не посилаєш. Кажеш: «В сторону відійди, я сам». Досвіду більше, та й відповідальність за хлопців. Усі повинні повернутися, кожного хтось чекає вдома. Буває, що молоді губитися починають. Тоді краще самому зробити, на пожежі потрібно діяти, а не розмовляти. Потім теж не треба дорікати, краще показати ще раз, що і як потрібно робити. Психологічно спочатку молодим хлопцям складно. І носом їх тицяти не потрібно, краще підтримати. Є героїзм, інстинкт самозбереження і борг, коли вони пропорційно поєднуються, тоді все нормально.
– А бували такі випадки, коли вас доводилося рятувати?
– Так, із недавнього – на пожежі приватного будинку. Все обійшлося, тому що мої пацани мене підстрахували. Я стояв на драбині і гасив будинок, раптом стіна від вогню завалилася, добре, що хлопці драбину притримували, гойдався на ній, але у вогонь не впав.
– Чи доводилось гасити пожежі не під час роботи?
– Одного разу приїхав у село до батьків, розтопив руську піч. А потім мама забігає в будинок і кричить: «Павлику, у нас кухня горить!». Вона в паніці, я спокійно їй кажу: «Мамо, не переживай, зараз загасимо». Взяв ломик, відламав у місці пожежі потрібні дошки і вилив туди два відра води – вогонь згашено. А якби лив воду зверху на дошки, то пожежа більше б зсередини розгорялася. Головне – не панікувати, тоді будеш приймати правильні рішення.
– А через що пожежа сталася?
– Найняли недбайливого будівельника, який неправильно поклав піч. Дерев’яне перекриття він пустив у димар, відповідно від напруження температури загорівся дах.
– У кіно в багатьох супергероїв є якась надзвичайна сила. Яку суперсилу ви б хотіли мати?
– (Сміється.) Я б нічого не міняв. Будь-яка людина перетворюється на героя, якщо відчуває підтримку і любов сім’ї. Саме це і надає суперсилу. В мене прекрасна родина. Син раніше завжди просив розповісти казку на ніч про роботів. А роботи – це ті, хто в пожежці працює. Доводилося переказувати свій робочий день, випускаючи важкі моменти.

Юлія Шматченко, спеціальний кореспондент