Україна 24 року тому. Політичні дискусії, гасла і революція свідомості

Україна 24 року тому. Політичні дискусії, гасла і революція свідомості

Фото: focus.ua

Наприкінці 80-тих суспільство вибухало від політичних дискусій, протистоянь розумів. Людям здавалося, що країна здатна забезпечувати себе сама всім необхідним, а годувати столицю більше не хотів ніхто.

Харків наприкінці 80-их нагадував гігантський вулик, у якому замість бджіл гули політичні активісти. Як згадує кандидат історичних наук, професор ХНУ імені В. Н. Каразіна Сергій Куделко, тоді політична тема стала чи не найголовнішою для кожної родини. Усі читали газети, дивилися політичні програми по телебаченню, багато хто ходив на мітинги.

- Революція по суті почалася з 1987 року. У наступні роки цей порив то на короткий час стихав, то навпаки розгорався з новою силою, - розповідає Сергій Куделко. - Настрої у людей були дуже романтичні. Всі вірили у світле майбутнє. Хотілося свободи, незалежності. Хоча, як на мене, люди далеко не завжди розуміли, в чому ж різниця між цими поняттями.

Харківщина зіграла не останню роль у проголошенні незалежності України. У той момент політичне життя Харкова представляли три течії. Першу складали патріотичні сили. Переважно це було представники інтелігенції. У другу входили активісти, які ратували за відновлення царської Росії. Вони вважали, що радянську систему треба реформувати, а комуністів піддавали жорстокій критиці. Третю групу представляли ліві сили - комуністи, соціалісти, зелені.

- Представники всіх таборів дуже сперечалися між собою. Зокрема, була суперечка щодо того, як назвати нинішню площу Свободи (тоді площа Дзержинського). Одні вважали, що вона має носити назву Свободи, другі - Незалежності. Доходило до абсурду. У довідниках тих часів досі можна зустріти обидві назви, - говорить історик.

Активісти збиралися біля входу у нинішню станцію метро "Університет". Там проходили мітинги, які часто завершувалися сутичками. Це були змагання горлянок, зіштовхування лобами. Люди тисячами виходили на демонстрації. Одним із популярних гасел того часу було: "Влада народу, а не партії".

- У той момент люди знаходилися на гребні цієї революції. Чомусь ніхто не розумів, що народ сам по собі не може ухвалювати закони, програми розвитку, здійснювати реформи. Для цього створюються партії, - каже Сергій Куделко. - Однак чого у людей не можна було відняти, то це щирості. Політики тоді не завжди говорили те, що мали на розумі, а от народ дійсно вірив у зміни на краще.

Історія вже довела, що слідом за будь-якою революцією, слідує відкат назад. Так сталося і на початку 90-их.

- У той час я жив у Харкові, але часто бував у Москві. Мої земляки казали: "Навіщо нам годувати столицю. У нас є все своє: своє вугілля, молоко, хліб, металургія". А у Москві настрої були протилежними. Там думали, що досить підтримувати провінцію, адже скільки б грошей туди не відправляли, всі вони зникають безслідно, - розповідає Сергій Куделко. - Розвал Радянського Союзу показав, що такі думки були дуже поверхневими.

На початку 90-их на перше місце вийшло економічне питання: тотальна бідність, зубожіння, дефіцит товарів. Люди виживали переважно за рахунок городів. Хоча раніше було не прийнято тримати присадибну ділянку. Прийшло й перенасичення політикою. Якщо в перші роки революції всі з захопленням дивилися прямі трансляції засідань Верховної Ради (за радянських часів будь-які політичні рішення ухвалювалися за закритими дверима, і по суті був інформаційний голод), то пізніше всім це набридло.

- Люди розчарувалися і в політиці, і в політичних лідерах. В усіх бідах звинувачували міністрів, Президента, - говорить історик.

Революцію 1991 року Сергій Куделко називає революцією в свідомості. Так, було зроблено багато помилок, але через це треба було пройти. У ХХІ сторіччі, на думку історика, люди ще не раз будуть переживати подібні процеси. Адже у добу науково-технічного прогресу нові ідеї, в тому числі щодо організації соціуму, виникатимуть у рази швидше.

Ірина Гудзь

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ