Витрати однакові, а життя різне. Чому українські пенсіонери жебракують
Більше половини ВВП (усього, що було вироблено в Україні за рік) держава перерозподіляє через бюджет. Це більше, ніж у Великобританії, Німеччині, Польщі, Молдові та Естонії, але менше ніж у Данії, Греції та Словенії. Аналітики Інформаційної кампанії «Сильніші разом!» підрахували, що більша частина державних витрат (49,8 %) припадає на соціальний захист: виплату пенсій, допомоги по безробіттю, інвалідності тощо. До речі, за пенсійними виплатами Україна рекордсмен – у 2014 році на них витрачено 381,5 млрд гривень. Це при тому, що середня українська пенсія (1,5 тис. грн) – це межа бідності за стандартами ООН. Проблема у тому, що у нас частка пенсіонерів набагато вища, ніж у Європі (13 млн), а працездатної молоді дедалі менше.
Відрізняється у нас ситуація і в охороні здоров’я та медицині. Якщо у більшості країн Європи на ці дві галузі витрачається приблизно порівну, то в Україні на освіту витрачається майже удвічі більше (100 млрд проти 57 млрд минулого року. Освітянська стаття значно «поважчала» через студентські стипендії, які виросли за останні роки. Наскільки ці витрати ефективні, можна судити по тому, скільки «виробить» для економіки випускник університету. За цим показником лідирують країни, які витрачають на освіту менше середнього (Угорщина, Ірландія, Італія). А держави, які витрачають на освіту більше грошей, інвестують їх через університети в науку. Серед таких – Швейцарія та Естонія, відомі своїм науковим потенціалом.
Українська вища освіта, на думку і викладачів і роботодавців, надто відірвана від практики.
– Наші випускники, як правило, коли приходять на підприємство працювати, то чують «забудьте, чого вас навчили у виші, і навчайтеся заново», – говорить викладач одного з технічних вишів Харкова Ірина Степанюк. – Аби освіта була якіснішою, вона має бути більш практичною. Зараз скорочуються навчальні аудиторні години у студентів. Було б доцільно віддавати їх не на самостійну роботу, а зробити акцент на практику. Причому не на міфічну, «для галочки», а реальну, на підприємствах і в установах. Адже матеріальна база більшості технічних вишів для цього вже непридатна. Так, для цього доведеться витратити великі кошти, адже особі, відповідальній за практику на підприємстві, потрібно платити. Крім того, це треба буде контролювати і нести за це відповідальність. Але тільки тоді ми отримаємо реальну віддачу від освіти.
Олександр Томін, матеріал з газети "Слобідський край" №50 від 28.04.2015