Як переселенці з Луганська адаптуються у Харкові. Історія відомої журналістки

31.03.2015 09:14 Суспільство
фото Дмитра Бі фото Дмитра Бі
Життя з нуля – непросте випробування, але треба тримати удар, впевнені герої нашої публікації. Втеча від війни, 10 місяців у незнайомому місті, адаптацію завершено. Далі – нові плани та їх втілення.

У Луганську Вікторія Івашкевич була обличчям одного з місцевих телеканалів. Озброєна «націоналізація» телестудії, автоматні черги, постійне виття сирени та «пробіжки» до підвалу – останні спогади про рідне місто. Коли у Луганську стало «дуже гучно» та небезпечно, Вікторія взяла трохи речей і разом із сином втекла до Харкова.

– У нас тут родичі, тож у них спочатку і зупинилися. Якщо чесно, то думали, що зовсім скоро знову додому повернемося, тому речей та грошей небагато брали. Я навіть у Луганську частину заощаджень залишила, – згадує Вікторія.

Таких, як телеведуча, було дуже багато, переважна більшість втікачів планували у найближчому майбутньому знову повернутися до рідних осель. Та минуло понад 10 місяців, а у Луганську досі небезпечно.

Через три тижні вимушеної відпустки в Харкові гроші почали закінчуватися, потрібно було щось терміново вирішувати. Саме в цей час у місті проходила зустріч відомого російського журналіста з харків’янами. Жінка вирішила також сходити, послухати видатного майстра, а разом з цим і з колегами познайомитися.
– На цій зустрічі я познайомилася з дівчиною з каналу Simon, запитала, чи не потрібні їм журналісти. Вона дала адресу каналу, наступного дня я була вже там, – розповідає Вікторія.

Довелося все розпочинати з чистого аркуша. Замість ефірів прайм-тайм – біганина з мікрофоном стажистом. Вікторія зізнається, що спочатку було дуже важко, як психологічно, так і фізично. Бо за ті 10 років, що вона пропрацювала на луганському каналі, звикла до світла софітів та роботі у студії. У Харкові довелося знову згадати початок своєї журналістської кар’єри – вервечка прес-конференцій, брифінгів, сесій та різноманітних виїздів на місця. Через деякий час Вікторію взяли у штат.
А нещодавно Віка знову почала працювати у кадрі. Звільнилося місце диктора – ведучого економічного блоку, одна з колег пішла працювати власкором на центральний канал. Тож Вікторія зараз і журналіст, і диктор.

Її син Павло також потроху освоюється у Харкові. Продовжує займатися музикою, навчається у школі при консерваторії. Але і він, і мама сумують за рідним містом.
– У побутовому плані нам у Харкові непросто. Самостійно винаймаємо житло на околиці міста, умови не дуже, але що робити. У Луганську в нас квартира у центрі міста, слава Богу, ціла, а от сусідні будинки постраждали. Коли на новорічні свята їздила додому, зовсім не хотілося з квартири виходити, там тепло й затишно, а на вулиці депресія, – каже Вікторія.

Як життя складеться далі, телеведуча не знає, але оптимізму не втрачає. Звикла з посмішкою та гумором по життю йти.

Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" №34 від 21.03.2015

Джерело: SLK
Автор: Администратор сайта