Як склалася доля чорнобильського селища-переселенця на Харківщині (ФОТО)

Як склалася доля чорнобильського селища-переселенця на Харківщині (ФОТО)

фото Юлії Шматченко

Старе та нове життя вільчан розділяє 722 км. Саме така відстань від старої Вільчі, що знаходиться в зоні відчудження, до нової, яка 23 роки тому з’явилася на теренах Харківщини.

Посеред поля у Вовчанському районі побудували селище для переселенців-чорнобильців. Обіцяли зробити його найкращим в Україні, але більшість обіцянок так й залишилася не виконаною.

Велика школа, садок, медична амбулаторія, ковбасний цех, торговий центр, будинок культури, спортивно-оздоровчий центр та сотні нових будинків — таку перспективу малювали для вільчан у 1991 році, коли розпочиналося будівництво селища.
- Тоді нам багато чого обіцяли, та зараз обіцяного немає з кого спитати, - каже селищний голова Микола Лірський.

 

Cелищний голова показує план забудівлі Вільчі

Перші переселенці до Вільчі почали переїжджати в 1992 році, по мірі того як зводилися їх будинки. У цьому ж році з’явилися великі та сучасні будівлі школи (на 800 місць) та садка (280 місць), амбулаторія. Планувалося кілька черг будівництва, але здана була тільки перша.
- Раніше на місці селища були поля сільськогосподарського призначення. Ось із чого Вільча починалася – перші кроки будівництва, - каже Микола Лірський і показує архівні фото. - А ось мої маленькі діти під час демонстрації 1 травня 1986 року.

Селищний голова також переселенець, у київській Вільчі працював у держлісгоспі, куди потрапив за направленням у 1978 році з Тернопільщини.

- В суботу 26 квітня 1986 року як завжди ми вийшли на роботу. Дивимося, чорні військові вертольоти туди-сюди літають. Відразу всі люди заговорили про аварію на атомній станції, - згадує Микола Лірський. - Вже в неділю наше селище прийняло багато людей, евакуйованих з Прип’яті. Проте, мабуть, тоді ми до кінця не розуміли масштаби трагедії. 1 травня разом з дітьми вийшли на демонстрацію. Так само й 9 Травня відсвяткували. А потім почалися тривожні будні, ходили розмови дітей на вулицю не випускати, але як їх надовго в чотирьох стінах втримати?

Чоловік каже, що навкруги зони зараження з’явилися блокпости – нікого не випускали. Та йому якимось дивом вдалося відразу після параду дітей до батьків на Тернопільщину відвезти. Масова евакуація людей зі старої Вільчі почалася тільки через шість років після трагедії. До речі, відразу після аварії на ЧАЕС у селищі централізовано газ та воду провели. Були варіанти евакуації населеного пункту в Київську область, проте люди віддали перевагу Харківщині, бо розуміли, що тут безпечніше і немає загрози радіації.

- Харківщина нас прийняла добре, земля родюча, - каже очільник Вільчі. - Звісно, є свої проблеми. Може, в когось ностальгія за рідними місцями. Може, дехто й шкодує, що так далеко переїхали. Проте повертатися нікуди. Зараз у старій Вільчі проживає до десятка чоловік – літні люди, які зовсім не виїжджали. Там ані магазинів, ані яких установ немає.
В новій Вільчі переселенці отримували дво-, три-, п’ятикімнатні будинки, для кожної родини окрема будівля та 20 соток землі. Планували другу чергу будівництва (400 будинків), але вона залишилася тільки на документах.

З чого починалася Вільча. Перші кроки будівництва.

 

- Ось бачите, частина землі, що не задіяна, - показує план забудівлі Вільчі Микола Лірський. - Земля до селища відноситься, але пуста. Союз розпався, та й багато охочих сюди переїхати вже не було.

Наразі у Вільчі проживає 1800 чоловік, з них близько 500 – це вихідці з Харківщини. За 23 роки тут померло 60 ліквідаторів аварії на ЧАЕС, а взагалі на селищному кладовищі похована 831 людина.

Місцеві Вільчу порівнюють із недоношеною дитиною. Через те, що не було другої черги будівництва, у селищі брак робочих місць, а також недешеві розцінки на воду - 35,4 грн (водопровід та каналізація).

Більш детально про сьогодення вільчан читайте в наступному друкованому номері "СК".

Юлія Міронюк

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ
Автор: Менеджер сайта